– Ось була б дитина, я б почав заробляти, а так сенсу не бачу, – заявив чоловік. А я не хочу народжувати, доки у нас за душею нічого немає

Чоловік заробляє мало і не прагне щось міняти. Його головний аргумент, що у нас немає дітей, а значить і намагатися нема для кого. Ось підуть діти, тоді вже він і почне заробляти “серйозні бабки”.

Але в мене зовсім інший погляд на життя. Я не хочу народжувати, доки не буду впевнена, що наше фінансове становище стабільне. І я не хочу народжувати, поки за душею у нас немає нічого.

Зараз ми ледве зводимо кінці з кінцями, хоч і я, і чоловік працюємо. Вистачає на оплату оренди житла, продукти, проїзд та все. Якщо раптом хтось захворіє, то все, маємо фінансовий колапс.

Я сама без діла не сиджу, намагаюся якось знайти додатковий заробіток, шукаю кращу роботу, але поки що виходить тільки з підробітками. Але я хоч щось роблю. А ось чоловік не робить нічого. Він має роботу, де він щось отримує, йому нормально. Більше йому зараз і не треба, а мої претензії його турбують.

– Ось була б дитина, я б почав заробляти, а так сенсу не бачу.

Я свою позицію зазначила чітко – за таких умов я народжувати не буду. Мало того, що на одну його зарплату ми не витягнемо зараз, то ще й для народження дитини потрібно багато чого купити.

Ну, і квартиру поміняти теж варто, тому що це, відверто кажучи, страшний варіант. Стіни картонні, ліфт вічно ламається, сусіди буйні, знаходиться квартира на околиці, нормальної інфраструктури немає.

Але коштує дешево і, як тимчасовий варіант, цілком підходить. Але не для сім’ї з дитиною. Той самий візок на п’ятий поверх тягнути, коли ліфт не працює, таке собі задоволення. А якщо дитину треба буде відвезти до клініки, то це взагалі жах. До зупинки йти в гірку, тупотіти пристойно, їхати з пересадками.

Куди тут народжувати? Я не недалека, щоб не помічати всіх цих проблем. У нас немає грошей, немає нормального житла, немає накопичень, а чоловік чекає на диво.

Його мати ще лізе з порадами. Каже, ти йому народи, а вже він надихнеться і гори перевертатиме. І чому ж, цікаво, я в це слабо вірю?

Навіть не так. А якщо він нічого не змінюватиме? Це зараз я ув’язала речі у вузлик і пішла собі спокійно на всі чотири сторони, а з дитиною та в декреті мені що робити?

Днями знову розмова зайшла про те, що треба щось міняти. Чоловік одразу почав говорити про те, що треба народжувати, а я йому пояснюю, коли планую народити.

У результаті я вийшла меркантильною бабою, яка готова народити чоловікові спадкоємця лише в обмін на якісь матеріальні блага. Ну, так ситуацію викрутив чоловік.

Він мене чути не хоче, гне свою лінію, а винною виходжу я. Наче це не він несе марення і обіцянками годує, а я.

Кажу, давай спершу квартиру змінимо на щось пристойніше. Відповідь очікуємо – у нас на це немає грошей. А на дитину, значить, є.

Ось тобі мета – заробляй так, щоб твоя дитина могла жити в нормальних умовах. Навіщо чекати на її народження, якщо вже зараз можна щось для неї робити?

Чоловік цього не бажає розуміти. А мені вже здається, що і дитина йому не дуже потрібна, це так, дурна відмазка, щоб далі нічого не робити, бо доросла адекватна людина давно б уже зрозуміла, що неправа, що дітей у таких умовах доброю волею не заводять.

Не знаю, чи вийде у мене переламати ситуацію, але якщо ні – залишається лише один вихід – розлучення.