Розлучилася з чоловіком, бо набридло його обслуговувати. Мої рідні мене не підтримали і наполегливо просять повернутись до колишнього

Ми з чоловіком живемо разом уже кілька років. У нас із ним бували сварки, але дрібні, а цього разу стався скандал. Вітя почав кричати, що після роботи я сиджу по годині в машині, перш ніж зайти в будинок. І напевно “з коханцем телефоном розмовляю”.

Мене не обурило його необґрунтовані ревнощі. Я просто раптом усвідомила, що я дійсно після довгої дороги пробками не йду додому, а сиджу в машині. Слухаю музику, дивлюсь відео.

Тоді я подумала, що зі мною дійсно щось не так. Ігноруючи невгамовний потік лайки від чоловіка, пішла назад у машину і поїхала просто кататися містом.

Спочатку в голові було порожньо, роздумуючи, чи тікаю від конфлікту, бо я людина, яка завжди намагається уникати будь-яких проблем. Через деякий час, побачивши заправку, я поїхала до неї. Купила каву та пончиків, бо шлунок з голоду видавав звуки китів. Сівши за столик, мене наче відпустило. Я просто пила каву та їла пончики, і мені було добре.

Не треба чистити котячий лоток, не треба гуляти із собакою. А я й не хотіла навіть заводити тварин. Не треба готувати вечерю чи мити посуд. Нічого не треба, тож я сиділа в машині після роботи. Я відпочивала перед другою роботою.

Я почала розмірковувати: “А чому це все роблю я?” Собака у чоловіка був до мене. Кота він приніс сам і не порадився зі мною.

Чоловік із роботи приходить значно раніше. Чому ми не ділимо обов’язки? Потім у нас була розмова і спроба пожити “по-іншому”.

Але в нас нічого не вийшло. За тиждень чоловік почав підраховувати, хто скільки заробляє. А оскільки я заробляю трохи менше, ніж він, то я повинна продовжувати відпрацьовувати другу зміну вдома. Я розлютилася і сказала, що мені простіше поміняти роботу і почати заробляти більше.

Але якщо вже рахувати кожну копійку, то різницю в зарплатах з’їдає кредит на його машину, яка коштує в півтора разу дорожче за мою. У нас не вдалося знайти компроміс. Вийшли лише взаємні докори та нерозуміння.

Я радилася з батьками, але вони мене й виховували так, що жінка робить усі справи вдома, а чоловік тільки заробляє. Але мене це ніколи не влаштовувало. Радилася із подругами, з колегами. Мені треба було зрозуміти, як люди живуть чи знаходять спільне рішення.

І я почала збирати ширшу палітру думок. Стала вивчати різні форуми та читати коментарі. Тисячі коментарів від сотні чоловіків та жінок наштовхнули мене на одну просту думку – чоловік не зміниться. Читаючи коментарі, я зрозуміла, що є чоловіки, які вважають, що “жінка повинна”, а якщо щось не подобається – розлучайся.

І я раптом усвідомила, що мене дійсно нічого не тримає. Дітей немає. З іпотекою можна розібратися. Кохання? Мабуть, немає його, якщо я не поспішаю додому радісно, ​​як на початку нашого спільного проживання. А ховаюсь у машині, до останнього відтягуючи момент зустрічі з “улюбленим”.

У той час як “коханий” підраховує, скільки грошей я принесла в будинок і чи маю я право, повернувшись з роботи, не вставати до плити, а замовити піцу. А чекати, що вечерю кілька разів на тиждень приготує чоловік взагалі було безглуздо.

Зрештою ми таки розлучилися, хоч колишній досі вважає, що я йому зраджувала. На гроші від поділу нашої іпотечної квартири, я купила собі невелику однокімнатну квартиру на околиці міста. Теж в іпотеку, зрозуміло.

Моя мама все ще дзвонить щодня щодо нашого розлучення, адже “у нашій родині ще ніхто не розлучався, це не прийнято”. Що жінка повинна всіма силами намагатися зберегти шлюб, інакше вона ганьба сім’ї. Мама каже, що ніколи мені цього не пробачить. Що я поганий приклад для наших родичів.

– Ти ще пошкодуєш! Проситимешся назад, а він не прийме. Тобі вже 29 років, коли народжувати збираєшся? Коли ти ще чоловіка собі знайдеш у такому віці?! – це все, що наговорила мені сім’я після розлучення.

А я просто щаслива, адже тепер я можу жити сама для себе, не думаючи і не піклуючись ні про кого.