В Івана життя пішло нашкереберть, він вже не знав, що робити, поки його мама не прийшла до нього уві сні

іван жив дуже погано. Дружина пішла від нього до іншого, познайомилася в інтернеті, закохалася та пішла. І квартиру продали, дісталася цьому Іванові кімнатка у комуналці. Він кімнатку заклав і купив машину. Стару. Вирішив таксистом стати.

А машину розбив. Так, що не відремонтувати. І опинився він у боргах. Роботу знайшов неофіційну, але знову не склалося. Впав і травмувався. А борги зростали!

І тут йому зателефонували і сказали, що будинок його матері згорів. Мами не стало давно, кволий будиночок був у далекому селі. Не продати його, нікому не треба. Сусіди розтягли, що могли. Та й підпалили, мабуть, вони ж.

Іван засмутився і пішов, кульгаючи, електричкою. Грошей вистачило на квитки туди-назад. Але треба їхати, подивитись, що з будинком.

А що з будинком? Попелище одне.

Іван узяв паличку, почав колупати вугілля і попіл. І нічого не знайшов, тільки залізний карбованець, ще радянський. Весь чорний від кіптяви.

Мама йому говорила в дитинстві: мовляв, цей карбованець нехай лежить. Це наш припас, не так страшно жити, коли є карбованець у коробочці. Значить, з голоду не помремо!

Іван гірко засміявся і карбованець поклав у кишеню.

І пошкутильгав на річку, хитаючись від горя. Зовсім йому жити не хотілося, а хотілося лягти і заснути назавжди. До електрички ще довго було!

І Іван побачив старий човник. У човнику сидить старий. Дуже старий дідок, дивиться з-під густих брів. І каже:

– Сідай у човник до мене. Я сітки ставлю. Може, попався хтось? Сідай! Попливемо до луки, там сон-трава росте. Нарвеш її і заспокоїшся. Хороша сон-трава, багатьом допомогла.

Іван сів у човник і вони попливли річкою. Все далі і далі. Знайомі місця зникли, туман над водою здійнявся. А старий все бурчить, що сіті порожні. Нікого поки що не спіймав. Але скоро вже буде луг із сон-травою. І всі твої тривоги та смуток зникнуть. Залишаться позаду!

Іван дивиться – і справді, крізь туман видно жовті квіти. Вони сяють привабливо, тільки треба до іншого берега пристати!

А старий каже:

– Дай мені гроші за роботу. Даремно не можна плисти в човнику! Це прикмета така, як правило.

Іван хотів дати карбованець, якраз є! Він не жадібний був. Нехай старий радіє, згадає минуле. Сувенір із його молодості…

А голос мами йому ніби каже:

– Не давай! Не давай! І сон-траву не рви, і на берег не йди!

Іван набрехав, що не має ні копійки. Нема чим заплатити! Пробач, дідусю, я тобі потім віддам!

Старий розлютився дуже. Вимагав гроші! Прийнято монету давати за переправу! Ось сон-трава, ще трошки, і всі суми твої забудуться. І ступиш на берег. Ось на той. Ми вже поряд.

Але Іван попросився назад. Чомусь йому стало страшно. І старий грубо розгорнув човен, висадив Івана на березі. На тому, звідки його в човен узяв, тільки далеко від попелища… І погрожував веслом услід, кричав про порожні сіті…

Іван ледве дошкутильгав до станції. І всю дорогу тремтів. Страшно йому було.

Приїхав він додому. Зайшов в інтернет, наче набрид хто. І що? Карбованець почорнілий коштував сто тисяч! Сто тисяч, отак! І Іван карбованець негайно продав.

І почалося щастя. Купив їжі вдосталь. Комуналку заплатив. Відсотки по кредиту заплатив. Нога зажила. Працювати взяли на будівництво.

І потім він одружився з доброю дівчиною. І купили вони будиночок. І народили дівчинку, назвали на честь Іванової мами.

А мама уві сні приходила. Раділа дуже. І сказала, що як би важко не було, не можна плисти до сон-трави. Не можна сідати в човник і пливти на інший берег. І не можна віддавати гроші страшному переправнику. У житті буває чимало лих, на цьому березі. А на іншому – обманна сон-трава та вічний туман. Там немає смутку. Тривог немає. Там нічого нема. Взагалі нічого.

А доки є карбованець, можна жити. Так мама казала уві сні. І Іван плакав, вся подушка вимокла від сліз.