Жінки помсти в інститутах не вчать, це мистецтво в них з народження. От і Ольга, коли дізналась про зраду чоловіка, швидко придумала, як його провчити
Ольга підозрювала, що Анатолій її обманює. Занадто багато на це вказувало. Але прямих доказів не було.
“Може, й немає нічого такого,— думала вона. — І все це лише одна моя порожня фантазія. Навигадувала собі всякого. А насправді він — вірний чоловік. І любить лише одну мене. Але як це перевірити?”
Ольга замислилась.
«А як чоловіки з’ясовують, що дружини їх обманюють? — розмірковувала вона. — Що вони роблять у таких випадках?»
Ольга дуже серйозно підійшла до вирішення цього питання. Почала вивчати літературу на цю тему. З’ясувала багато для себе цікавого та повчального.
«Виявляється! — захоплено міркувала Ольга, після того, як прочитала дуже багато всього про жіночу підступність і її викриття, — чоловіки, коли хочуть викрити обманщицю, спеціально їдуть кудись на кілька днів. Куди завгодно.
Хтось їде на рибалку, хтось на полювання, деякі навіть у відрядження готові поїхати, аби дізнатися правду. І повертаються звідти в самий невідповідний момент. Ось тепер мені все ясно.
Ольга зрозуміла, як їй треба діяти.
«Навіщо винаходити велосипед? — міркувала вона. — Я вчиню так само, як і чоловіки в таких випадках чинили, чинять і, швидше за все, чинитимуть і в майбутньому. Я поїду кудись, а повернуся на кілька днів раніше. І обов’язково вночі. Коли на мене ніхто не чекає».
Ольга заплющила очі від задоволення.
«І якщо, повернувшись додому, я нікого не застану, — думала вона, — отже, мій Анатолій — чесна людина. І любить він лише мене одну».
— Завтра їду, — сказала Ольга чоловікові за вечерею. – У відрядження.
– А коли повернешся? — обережно спитав Анатолій.
– Їду на десять днів.
Рано-вранці, попрощавшись із чоловіком, Ольга пішла з дому. Вдень вона була на роботі, а ввечері сходила до кіно. І тільки о першій ночі повернулася додому.
Вона тихо відчинила двері. Тихо увійшла й зачинила двері. Прислухалася. Тихо пройшла до спальні. Ввімкнуло світло. Анатолія не було.
«Ось я повернулася додому, а тут нікого немає, — подумала Ольга. – І що тепер? Хіба це говорить про чесність мого чоловіка? Ні про що це не говорить».
Їй нічого не залишалося, як зателефонувати до чоловіка. Але тільки-но вона взяла в руки телефон, як почула, що до квартири хтось увійшов.
— Проходь, Світлано, — почула Ольга голос чоловіка. — Отут я й живу. Проходь, не соромся.
– А твоя дружина точно не повернеться? — злякано спитала Світлана.
– Точно. Поїхала на десять днів. Проходь на кухню. Поїмо щось.
Ось і з’ясувала на свою голову, — подумала Ольга. – І що тепер робити? Вийти та влаштувати скандал? А сенс зараз виходити, коли вони на кухні? Він скаже, що нічого не було. А вони колеги по роботі. І просто зайшли чайку попити після напруженого трудового дня. От якби їх у спальні застати, тоді інша річ».
Ольга замислилась.
«Може, у шафі сховатися? – думала вона. – А сенс?”
Ольга уявила, як вилазить з шафи в самий невідповідний момент, і їй стало гидко.
«Ні, – подумала вона, згадуючи своїх «наставників», – інтелігентні чоловіки так не роблять. Треба щось інше вигадати. Але що? Щоб усе обійшлося без скандалу та лайки. Тим більше, коли все зрозуміло та зрозуміло».
Ольга почала згадувати, що в таких випадках робили чоловіки. І згадала!
«Як добре, що я серйозно підійшла до вирішення цього завдання і попередньо вивчила багато корисного матеріалу на цю тему, – подумала Ольга. — Дякую вам, дорогі ошукані чоловіки. Я зроблю те саме, що робили, робите і робитимете у таких ситуаціях ви».
Ольга взяла телефон і надіслала чоловікові повідомлення, що рейс відкладається, а вона повертається додому. І вже за двадцять хвилин буде вдома.
«Зустрічай мене на вулиці біля під’їзду, — повідомила Ольга. — Тому що надворі темно, а мені страшно».
– Ось! що означає культурна, інтелігентна жінка! – почула Ольга захоплений голос чоловіка. — Наперед попереджає про повернення. Скажи чесно, Світлано, ти б так змогла?
– Чесно? Ні! Не змогла б. Я навмисно приїхала б без попередження. Щоб тебе застукати.
– В тому то й справа. А ти кажеш, Світлано, щоб я її покинув. Ні, люба моя, таких дружин не кидають. А ось тобі зараз доведеться піти. Зустрінемося завтра. Ходімо швидше, поки дружина не під’їхала. З під’їзду виходимо по черзі. Спершу вийду я, піотім виходь ти. Тільки виходь так, ніби ми не знайомі.
Після того як Анатолій та Світлана пішли, Ольга зачинила двері на засувку зсередини та зателефонувала Анатолію.
— Вже під’їжджаю, — сказала вона, — буду за десять хвилин.
«Тепер треба вигадати, — думала Ольга, — як забрати у нього ключі від квартири».
Протягом години Анатолій стояв біля під’їзду та приймав дзвінки та повідомлення від дружини, що та ось-ось під’їде. Зрештою, йому це набридло, і він вирішив піднятися додому. Зібрана валіза вже чекала на нього біля дверей.
Анатолій безуспішно спробував відчинити двері. Після цього заглянув у валізу. Побачив там свої речі. Все зрозумів. Зітхнув, узяв чемодан і пішов пішки вниз сходами.
«Одного не розумію,— думав він,— де я проколовся? І як Ольга могла опинитися у квартирі? Невже вона прийшла до того, як ми прийшли?»
А вийшовши з під’їзду, Анатолій одразу натрапив на Ольгу.
— Чому ти мене не зустрічаєш? — суворо спитала вона. — І що це за чемодан?
— Там — мої речі, — розгублено відповів Анатолій, котрий уже нічого не розумів.
– Ти вирішив мене покинути? — суворо спитала Ольга. – Вночі? Вирішив втекти, доки мене немає? Так?
– Ні! — почав виправдовуватись Анатолій. — Все не так, як ти гадаєш. Просто я…
— Тоді куди й навіщо ти йдеш уночі з дому? Та ще й із валізою, в якій, як ти сам кажеш, лежать твої речі?
— Це жахливе непорозуміння, Олька. Я сам багато чого не розумію, але я впевнений, що вдвох ми у всьому розберемося.
— А тут і розбиратися нема в чому. Все й так ясно. Бачити тебе не хочу. На розлучення подам сама.
Ольга сердито подивилася на Анатолія.
– Я чекаю! – сказала вона.
– Чого? — злякано спитав Анатолій.
– Ключі від моєї квартири!
— Так-так, — нервово відповів Анатолій, повертаючи ключі. – Звичайно. Ось.
Ольга, задоволена собою, забрала ключі, увійшла до під’їзду та зачинила двері.
Ні. Що не кажіть, а Ольга таки виявилася поганою «ученицею». Не вийшло у неї по-справжньому інтелігентно попрощатися з чоловіком. Ну, не вийшло!
І нехай вона не влаштувала нічний скандал у квартирі, нехай. Але вона зробила куди жахливіший вчинок. На яке інтелігентні чоловіки не здатні.
Справа в тому, що коли Анатолій почав розбирати свої речі, він зрозумів, що вони всі зіпсовані. Ольга порізала їх ножицями. А в черевиках і в кросівках підошви продирявила.
– Оля, це ти речі зіпсувала? — спитав Анатолій телефоном.
– Я, – гордо відповіла Ольга.
— За що ти зі мною так, Олю?
— А ти вважаєш, що нема за що?
— Навіть якщо й так! Речі тут до чого? Навіщо їх псувати? У чому мені тепер ходити? Мені ж на вулицю нема в чому вийти!
— Я тобі ці речі купувала, я їх зіпсувала! Мої речі. Що хочу, з ними те й роблю, — відповіла Ольга і вимкнула телефон.
«Одного не розумію, — думав Анатолій, розглядаючи свій зіпсований одяг та діряне взуття, і прикидаючи, скільки коштуватиме ремонт. — Як вона примудрилася і речі зіпсувати, і в валізу їх покласти, та ще й за двері цю валізу виставити, якщо її вдома не було? Нічого не розумію!”