– Ти вимагаєш з нас гроші за допомогу рідному братові? – дивуються батьки, які продавали мені овочі з нашої дачі

Моя родина не перестає мене вражати. Така незамутнена впевненість, що я їм повинна і зобов’язана, що просто серце радіє.

Мені тут висунули претензії, що я не збираюся безкоштовно займатися англійською з молодшим братом. Типу, як же так, я буду з рідні гроші за послугу брати. А те, що ця сама рідня свого часу мені продавала овочі з нашої ж дачі, хоча я теж член сім’ї, це вже зовсім інше.

Батьки з моменту мого випуску зі школи заявили мені, що навчання сплатять, але жодного грошового утримання від них я можу не чекати.

Круто ж у сімнадцять років розриватися між навчанням та роботою не через те, що у батьків грошей немає, а мені хочеться якусь шмотку чи на танці, а тому що батьки вважають, що все для мене зробили і нічого більше не повинні, а мені, вибачте, їсти нічого.

Нічого, я впоралася, хоч із третього курсу довелося піти на заочку, бо не вивозила навантаження. Тоді батьки перестали платити за моє навчання, адже я вже не денній формі. Але я доучилася та отримала диплом.

Ніколи не забуду, як під час мого ще очного навчання – перший курс був – мені батьки привезли пакет картоплі, моркву, цибулю та ще щось із овочів.

Я так зраділа такій допомозі, навіть здивувалася щедрості батьків, поки мама не озвучила, що я винна їм двісті гривень за цю допомогу.

– А що? Ти на дачі нам не допомагала, ми самі все вирощували. Чому ми маємо щось просто так віддавати? – незворушно заявила мама тоді.

Я віддала гроші тоді і надалі на пропозиції батьків щось мені привезти відповідала відмовою, бо така допомога мені не потрібна, купити я можу і в магазині.

Зараз я вже закінчила навчання, працюю, з хлопцем плануємо весілля наступного року. З батьками спілкуюся раз на півроку приблизно.

Нещодавно мама зателефонувала сама, що дуже велика рідкість, почала скаржитися, що брат дуже погано закінчив рік з англійською мовою.

Я все це вислухала, сказала “буває” і вже хотіла почати прощатися, як мама раптом заявила, що хоче, щоб я з братом позаймалася влітку, це зможе підтягнути його до нового навчального року.

Відповіла їй, що я займатися не проти, відразу ж озвучила ціну за урок, яку зазвичай беру зі своїх учнів. Це маму дуже обурило.

– Ти вимагаєш з нас гроші за допомогу рідному братові? – здивувалася мама.

Наче це не вона брала з бідної студентки гроші за овочі зі своєї дачі. А я чим гірша? Я готова допомогти, але тоді мені більше не взяти нового учня, я втрачу гроші, а чому я маю втрачати їх?

Відповідь мами – ну ми ж сім’я. А! Згадала, коли їй стало вигідно, що ми – сім’я. Тільки мене цим не проб’єш. Я нагадала, як мені сім’я овочі продавала. Мама заявила, що такого не було. Так, улюблена тактика, все, що мамі незручно, вона забуває, потім не доведеш. Тільки я й доводити не збираюся, я все пам’ятаю.

Сказала мамі, що якщо їхня моя ціна не влаштовує, то нехай наймуть іншого репетитора, проблем із цим зараз немає. Мама кинула слухавку.

Не шкодую, що так їй сказала. Проблеми її сім’ї – не мій головний біль. Своєю поведінкою мене з цієї сім’ї давно вже викреслили.