– А навіщо квартиру? Дорого ж знімати. Я поки у вас поживу, – безапеляційно заявила сестра

– Іра, негайно збирайся! Потрібно зустріти Анічку! – кричала мама в трубку.

– Куди збирайся? Я спізнюся на роботу.

– Нікуди не втече твоя робота. З’їздиш швидко туди-назад.

Мама кинула слухавку. Я зітхнула і збиралася їхати, але у машини були інші плани, вона не хотіла заводитися.

Я зателефонувала сестрі.

– Алло, Аня. В мене машина не заводиться. Візьми таксі та приїжджай сама.

На тому кінці трубки важко зітхнули.

– Добре, – ледь чутно відповіла сестра.

Не минуло й хвилини, як у мене задзвонив телефон. Знову дзвонила мама.

– Іра, ти чому Аню змушуєш одну їхати? У неї сумка важка. Викликай таксі та їдь за сестрою!

Не подумайте, що сестра маленька дитина, цілком здорова дівчина (23 роки). Просто з дитинства так повелося. Анічка часто хворіла, і вся увага припадала їй. Мене постійно змушували сидіти з нею, а за всі витівки сестри карали мене.

Але я не злилася, просто на даному етапі намагаюся мінімізувати спілкування з сім’єю. Мама мене теж по своєму любить, правда в глибині душі, іноді здається, що десь дуже глибоко.

Проте сестра завжди на першому місці. Сестра змалку навчилася маніпулювати матір’ю, а через неї і мною. Я чудово знаю її тактику: коли їй кажеш щось прямо, вона завжди очі опустить, зітхне і погодиться, а потім відійде вбік і відразу дзвонить мамі скаржитися, принагідно прикрасивши ситуацію.

Так і цього разу. Довелося мені викликати таксі та їхати за нею. Під’їхали. Сидить на лавці. Я підійшла і питаю: “І де твоя важка сумка?”.

І знову очі в землю.

– Ось, – і простягає мені рюкзачок, вага якого максимум 3(!) кілограми.

Я нічого їй тоді не сказала. Їдемо додому. І як завжди всі витрати (таксі, харчування, розваги і навіть гроші на зворотний квиток для сестри) впадуть на мене.

Пройшов тиждень. Днями ми з чоловіком пропадали на роботі. Анічка відпочивала, дивилася телевізор, сиділа в телефоні.

Якось мені зателефонувала мама і каже: «Яка ж ти, Іра, негостинна! Сестра приїхала, а вас увесь час удома немає. Нудно їй. Може ти візьмеш тиждень відпустки власним коштом, розважиш сестру?».

– У сенсі розважиш? Я що, клоун! – розлютилася я.

– Я, між іншим, працюю, гроші заробляю! Аня ж лежить цілими днями. Хоч би по господарству допомогла чи вечерю приготувала.

– Ну, вона ж не готувати до вас поїхала. Гаразд, добре, працюй. Але може тоді Ігор (мій чоловік) тиждень відпустки візьме?

– Що ти таке кажеш? Сама себе чуєш! – я не витримала і кинула слухавку.

Увечері приїхала додому втомлена та зла. На кухні повна раковина брудного посуду, вечеря не готова. Взялася за домашні справи.

На вечерю сестра вийшла зі своєї кімнати і повідомила нам, що вони з мамою порадилися і вирішили, що їй треба влаштовуватися на роботу. Я пораділа за сестру, подумала, що та нарешті за розум взялася. Сказала, що ми допоможемо їй з роботою та знайдемо квартиру.

Вона знову ж таки очі в підлогу опустила і каже: «А навіщо квартиру? Дорого ж знімати. Я поки у вас поживу».

Я не витримала і сказала: «Так сестричка, давай ти сьогодні ввечері збирай свої речі, а завтра я тебе до мами відправлю».

За 5 хвилин, як і очікувалося, зателефонувала мама. Сестра, як завжди, скаржитися побігла. Я стійко витримала всі закиди щодо своєї жадібності та невдячності. У хід пішли вмовляння, погрози та навіть спроби розжалобити. Я була непохитна. Насамкінець мама сказала, що не хоче більше спілкуватися зі мною, що їй така дочка не потрібна і кинула слухавку.

А вранці я відвезла сестру на вокзал, купила їй квиток та посадила на потяг. І ось минула вже кілька днів, а мати мені ще жодного разу не зателефонувала. Мабуть, варто було тиждень помучитися з сестрою, щоб позбавитися нескінченних дзвінків матері з приводу неї.