– Я не хочу жити в одному будинку зі зрадником, – заявила мама і прийшла жити до нас

Батьки, звісно, ​​начудили. Тридцять років у шлюбі, жили душа в душу, а тут з’ясовується, що татові біс в ребро вдарив і він завів якусь інтрижку на боці. А мама, як в мелодрамі, вирішила, що не хоче жити зі зрадником, зібрала чемодан і прийшла жити до нас. Тобто до мене з чоловіком та нашою дитиною.

Все б нічого, якби ми не жили в однокімнатній квартирі. Там і втрьох тісно, ​​хоча дитина ще маленька, а вчотирьох там взагалі не розвернутися.

Про особистий простір можна відразу забути. Який особистий простір, де на тридцять дев’ять квадратних метрів чотири особи?

Причому кухня у нас маленька, там диван не поставиш, ми спимо в одній кімнаті, що дико незручно всім. І це вже стало сильно напружувати.

Коли мама у сльозах заявила, що якийсь час житиме у нас, я отетеріла. Ми дізналися про причину і не змогли не пустити її в дім. Але я розраховувала, що це питання вирішиться швидше.

Але мама вже третій місяць живе з нами і не видно, щоби вона кудись збиралася переїжджати. Чоловік уже весь на нервах, бо з мамою у них напнуті стосунки.

Мама звикла командувати, хоч спочатку і поводилася, як і належить гостю, а зараз обжилася і почала намагатися встановлювати якісь свої порядки. Мені простіше, бо є досвід спільного із нею проживання. А ось чоловікові дуже нелегко це все дається, крики вдома останнім часом постійно.

Я мамі вже казала, що це не діло. Навіть якщо вони збираються розлучатись, то треба якось вирішувати питання з квартирою, вона у них у спільній власності. Але мама заявила, що від цього зрадника, від батька мого,  їй нічого не треба. Але як далі вона житиме, мама мовчить, не вирішила ще.

Тато мовчить, я намагалася вивести його на розмову, але отримала відповідь, що це не моя справа, вони з мамою самі розберуться, але щось непомітно.

– Я не хочу жити в одному домі зі зрадником, – категорично заявляє мама, чим припиняє всі мої спроби якось вирішити проблему раціонально.

Ситуація сама по собі неприємна, я звикла, що в мене є сім’я – мама та тато. А зараз незрозуміло, що відбувається. Чи то татовий загул був хвилинною слабкістю, чи то буде розлучення, ніхто нічого не каже.

Ще й мама, яка говорила про тимчасове проживання у нас, не уточнила, як довго це триватиме. Я вже втомилася вислуховувати від чоловіка претензії, вони обґрунтовані, але від цього мені не легше.

Починаєш із мамою розмовляти, що треба щось вирішувати, вона одразу в сльози, що і чоловік її зрадив, і дочка жене. Не розумію, з якого боку підступитися, щоб вирішити це питання, а саме воно чомусь вирішуватися не хоче.