Переживши зраду чоловіка, я нарешті знайшла своє щастя

З майбутнім чоловіком я познайомилася на роботі, де обіймала посаду головного бухгалтера – типово, адже мені більше ні на що не вистачало часу. Макс був галантний, чуйний, задаровував дорогими подарунками, умів здивувати романтичними прогулянками до міських пам’яток, в яких, на свій сором, я жодного разу не була.

Після весілля він в’їхав у мою «двушку», яку я встигла купити самостійно, виплативши іпотеку без прострочок лише за п’ять років!

Одного разу друг Макса несподівано переїхав до Німеччини, чоловік подався за ним. Так ми опинилися у чужій країні. З’явилося перше розчарування – він ніяк не міг знайти роботу, на відміну від свого успішнішого друга, який хапався за все поспіль, поступово погіршуючи своє життя.

Макс чекав на роботу своєї мрії, бездумно витрачаючи виручені з продажу моєї квартири гроші на оренду надто дорогого житла, навіть за мірками самих корінних німців. Наші дипломи зовсім не котувалися і нам постійно доводилося вивчати мову, проходити безкоштовні курси, навчаючись нових професій.

Якоїсь миті я почала випереджати його в кар’єрі і він зовсім зірвався з ланцюга – перестав оплачувати комуналку, телефон, покупки в супермаркеті. Тепер я платила за все одна. Крім того, у мене не було доступу до своїх грошей, виручених з квартири – він постійно відкривав на них якісь малі бізнеси і частенько прогоряв, а винною завжди була я.

Поступово наближалося сорокаріччя: так і не стала я мамою. Коли ми жили на батьківщині, він казав, що ще зарано, треба пожити для себе. Потім посилався на необхідність накопичувати на переїзд і те, як важко буде в чужій країні, намучимо немовля, поки освоїмося там. Пізніше настав час відмовок, на кшталт: «Тепер нам треба освоїтись у новій країні, які тепер діти? Все встигнемо»!

Мені завжди було цікаво, чому ми так багато працюємо, але постійно якась нестача грошей, вічна економія на їжі та одязі. Відповідь виявилася простою – лише я дбала про матеріальну сторону нашої сім’ї, а вона містила молоду коханку, яка народила від неї.

Коли я дізналася правду, мій світ був зруйнований. Свій сороковий день народження я зустрічала одна, в тісній кімнатці дорожнього готелю, оскільки зібрала свої речі і просто пішла з дому, не в змозі терпіти таку зраду.

Давши собі поплакати кілька днів, знову повернулася на роботу помічника бухгалтера, зняла маленьку квартирку неподалік роботи, всерйоз подумуючи над тим, щоб повернутися назад на батьківщину.

В одному з оголошень дізналася, що в нашому районі потрібні люди, здатні прибирати раз на тиждень будинки багатих людей, які через зрозумілі причини на все це просто не мають часу. Я хапалася за все, як і в перші роки життя в Німеччині – мила лазні, громадські туалети, працювала двірником, садівником, прибирала в будинках.

Так в одному з будинків я познайомилася з фрау Ельзою – сухуватою маленькою старенькою, колись великою шишкою в нашому місті, яка не бажає жити ні з дітьми, ні в упорядкованому пансіонаті для пенсіонерів.

Якоюсь мірою я її розуміла – ця жінка, що звикла бути сильною, не дозволяла бачити нікому своїй безсилля і в’янення. Вона продовжувала тримати марку, захоплюючи мене своїм надзвичайно яскравим макіяжем і численними хобі, де вона проводила цілі дні за ліпленням глеків з глини в майстерні або східними танцями, в яких вона до речі досягла успіху.

Я приходила до її величезної квартири тричі на тиждень, щоб принести продукти, приготувати їжу, прибратися. Фрау Ельза не була милою старенькою, але поводилася зі мною набагато пристойніше, ніж векруха, для якої найприємнішим проведенням часу обливання мене брудом у присутності свого сина.

Якось я помітила на трюмо пару золотих сережок, залишених фрау Ельзою після зборів до обов’язкового ранкового променаду перед другим сніданком. Я розцінила це як заклик чищення прикрас. Досвіду у мене зовсім не було, і я вирішила покопатися в інтернеті.

Використовувати хімічні засоби побоялася, тому купила аптеці зубну щітку для малюків. Відкривши її, я довго чіпала щетину, в якийсь момент притиснула до щоки і заплакала, присівши на стілець, який стояв у коридорі. Я уявила, як могла б чистити перші зубки своєї дитини, якої у мене не було, та й навряд чи колись буде…

Але що вдієш, витерши сльози, почистила сережки засобом для миття посуду, поклавши все на місце. Пізніше фрау Ельза ще кілька разів залишала для мене золото та столове срібло по всьому будинку – я все справно чистила, прибираючи там, де вона все це залишила.

Якось вона запитала мене незвичайно ласкаво:

– Катюша, не вважай за стару цікавість, якось випадково побачила, як ти плачеш з якоюсь зубною щіткою… Що трапилося? Тебе хтось образив? Може, у тебе болять зуби? Я знаю, з твоєю страховкою великі проблеми, але я могла б усе влаштувати якнайкраще.

Я кріпилася як могла, але в результаті заплакала. Фрау Ельза несподівано мене обійняла і я заплакала, закопавшись носом у її плечі, немов у руках своєї матері, яка пішла до небес, коли я була ще зовсім дитиною.

Я розповіла їй все. Про своє бажання мати дітей, про зраду чоловіка, його коханку. Я навіть обмовилася, що хотіла б взяти дитину з притулку, коли міцно встану на ноги, а поки що можу тільки мріяти про щасливе сімейне життя, якого швидше за все не буде ніколи, адже мені вже пішов п’ятий десяток. Кому потрібні старі сорокарічні жінки, які миють чужі унітази?

Усім потрібна молодість та успішність! А я… Невдаха, яка ніколи більше не зможе повірити чоловікові.

Фрау Ельза мовчки дивилася на мене, дуже хитро чомусь усміхаючись. Мені ставало не по собі від цього погляду, немов старенька посміювалася з того, як я щойно вивернула всю душу навиворіт.

– Наївна! – Сказала вона у своїй звичній манері. – Якщо ти вважаєш себе не гарною і нікому не потрібною старою жінкою, то ти просто наївна!

Усередині мене все кипіло. Як вона посміла?

– Ти чудова, ефектна молода жінка, яка гідна щастя! Не смій думати інакше! А тепер подивися на відображення, що бачиш у ньому?

Фрау Ельза привела мене до старовинного трюмо з дзеркалом.

– Ти прекрасна. Ти попелюшка! А мачуха – це твій недбайливий ідіот-чоловік! З тебе просто треба здути попел і все буде як треба. Повір старій, мудрій жінці, яка розуміється на хороших людях.

Я сяяла, дивлячись на своє відображення – давно не бачила себе такою. З мене ніби справді здули попел – вперше за багато років я розгледіла в собі жінку гідну любові та щастя. Я була дуже вдячна за цю незвичайну тріпку, що привела мене до тями.

Але на цьому сюрпризи не скінчилися. Як виявилося, фрау Ельза мала по всьому будинку камери із виведенням запису на мобільні телефони. Їх встановив її племінник – 45-річний Марк, який переживав за здоров’я своє тітоньки. Марк постійно за нею стежив з камер, вона противилася, але все ж таки змирилася.

І саме вона спеціально підкидала дорогі речі, намагаючись зрозуміти, вкраду чи ні, як робили інші її покоївки. На її подив я все чистила і прибирала на місце. Це дуже зворушило як її, так і племінника, здивованого моїм сльозам із щіткою в руках. Він був удівцем із двома дітьми, розуміючи, що в мене на душі. І він усе більше хотів зі мною познайомитися, про що зізнався пізніше.

Сама ж фрау Ельза продумувала «підступний» план, як познайомити нас із Марком, адже я їй подобалася майже як дочка. І це їй вдалося. Ми з Марком побачили одне в одному споріднені душі, які шукали все своє життя.

Через кілька місяців відбулося наше весілля, всі були здивовані настільки швидким рішенням, але ми лише посміхалися. А хіба може бути інакше?

Я так і не змогла народити свою дитину. Марк переживав, що я впаду в депресію чи того гірше, але ні! Я знайшла те, чого прагнула – його діти почали називати мене мамою, хоча довго вважали це зрадою до своєї мами, яка живе на небесах.

Якось близнюки Клер і Марі, підійшли до мене ввечері, після святкування свого чотирнадцятого дня народження, сказавши:

– Дякую мамо!

Для мене були дуже цінними ці слова. І ми плакали втрьох, обійнявшись на кухні, зовсім не помічаючи гостей,  які з розчуленням дивились на нас через прочинені двері холу. Але найбільше задоволена була фрау Ельза – наша мила бабуся, яка зуміла поєднати так багато самотніх сердець, знову відчуваючи радість і щастя від кожного прожитого дня!