Дружина успішного чоловіка розповіла мені про одну його жахливу звичку, яка по-суті і зробила їхній шлюб таким щасливим, а його таким успішним

Я знаю щасливу сімʼ. По-справжньому щасливу. Вони побралися давно, починали з нуля, жили в кімнатці у гуртожитку, навіть виделок не було, їли ложками.

Зараз чоловік став дуже багатою та успішною людиною. Займає високу посаду. І дружина не сидить удома. І ось вони дуже добре живуть. У чудовому будинку, у багатстві та достатку. І між собою у них трапляються дрібні сварки, як у всіх. Але вони дуже люблять один одного. І виглядають добре, молодо та енергійно. І мені дружина, Марина, якось розповіла ось що.

У чоловіка завжди була огидна, по суті, звичка. Вранці вони збиралися працювати. Треба було рано-рано виїхати і з області їхати в місто на автобусі, потім – на метро, ​​суєта і поспіх, – і ось іноді Марина вже одягне чоботи, а чоловік із кухні кричить:

– А хіба ще тост не залишився? Ой, як шкода! Я не наївся. А чаю більше немає?

Неприємна звичка, адже так? І Марина могла різко відповісти:

– Я, між іншим, теж працюю! Досить їсти! – Ну якось так. Або ще різкіше. Але вона знімала чоботи, проходила на кухню і швиденько підсмажувала ще тост. Або швиденько наливала гарячий чай своєму чоловікові. І лагідно гладила його по голові. І казала: “Їж на здоров’я! Тобі треба бути бадьорим і ситим!”

Це не завжди, звісно, ​​було так. Але досить часто. І інші психологи чи поборники рівноправності обурилися б і порадили не потурати примхам чоловіка. Бач, як знахабнів, егоїст! Але Марина нікому не розповідала. А просто поверталася від дверей та наливала чай.

То справді був такий ритуал, обряд, Марина зауважила, що саме у важкі, напружені дні, напередодні важливих переговорів та рішень, чоловік так робить. Це він так просив любові та уваги, але зрозуміти таке може тільки кохана дружина. І дружина тихенько зітхала, стягувала чоботи і куртку, поверталася на кухню…

Тепер у них кухня розміром з мою квартиру. І є куховарка, покоївка. Але іноді чоловік, як і раніше, кричить із величезної кухні:

– А хіба тостів більше немає? Мариночка! Я не наївся!

І це його єдина погана звичка. Дуже погана. Але з нею можна жити та миритися. Тому що з чимось миритися однаково доводиться, якщо хочеться жити разом. Якщо любиш людину. Якщо розумієш, чому він чи вона іноді так робить. І кожен отримує підтримку та увагу по-своєму. Але кожному вони дуже потрібні.

А гордо і люто відповісти можна, звісно. Відстояти свої права. І не дати чаю – нехай сам наллє. Встане з стільця і ​​наллє! Так, це правильно! Але не завжди. Тому що в коханні та щастя немає правил.