Андрій спеціально довго гуляв на вулиці з собакою, він відчував, що вдома дружина готує йому сюрприз, адже йому сьогодні 37 років! Але дружина тільки посміялася з нього

“Ну що ти як маленький!” – так Інна сказала чоловікові після дня народження.

Андрій прокинувся рано-вранці і згадав, що у нього день народження. 37 років – пристойна цифра! Він підвівся і каву зварив. Потім із собакою пішов гуляти, сміття виніс.

Дружина сина розбудила, той мало не проспав до школи. Сама зібралася. Яєчню засмажила, вони швидко поїли і на роботу поїхали. Чоловік відвіз сина до школи, потім дружину працювати; всю дорогу вона говорила про кредит та про те, що треба знайти гроші на ремонт.

Потім сам на роботу приїхав і там добре працював. Як завжди. Потім поїхав додому. Приїхав – дружина кричить на сина, той погано написав контрольну. Погуляв із собакою. Потім вони поїли котлети з картоплею. Дружина поїхала на курси з макіяжу. Чоловік телевізор дивився і заразом лагодив фен. А син сидів за комп’ютером і слухав музику, вдавав, що займається уроками.

Потім приїхала Інна і вони попили чаю, Інна сказала, що час страховку купувати. Чоловік ще раз погуляв із собакою. І спеціально довше гуляв. Він чекав на сюрприз. Яка дитяча наївнісь, правда? Дорослий дядько з бородою гуляв і чекав на сюрприз. Поздоровлення. Він сподівався, що прийде з вулиці – і його привітають із днем ​​народження!

Звичайно, йому вдень мама телефонувала, друзі написали повідомлення. Два повідомлення. І оператор зв’язку привітав також. Тобто не було через що засмучуватися. І не спати, потім піти кypити на лоджію, дивитися на чорне небо і ковтати комок в горлі. Не маленький! Що за сентименти у 37 років?

І він уранці дружині сказав, що вчора був день народження! А дружина поспішала на роботу, вона привітала, звісно. Сказала:

– Ой, вітаю! А я й забула! Чому ти не нагадав? Вирішив подутися? Ну що ти як маленький?

…Всі ми – трохи діти. Всім хочеться подарунка і сюрпризу, щоб міцно обійняли, щоб сказали:

– Вгадай, у якій руці подарунок? – щоб дали коробочку з стрічкою, щоб купили або приготували торт, щоб було свято – хоч найменше! Хоча ми давно не малі. Але все одно боляче. Адже і життя – маленьке таке. І ми – такі маленькі іноді.