Двадцяти трьохрічний Коля гордився собою – нарешті він живе один, без батьків. От тільки з перших днів йому таке життя не дуже сподобалось. І він придумав рішення

Коля був гордий собою, він нарешті зміг відбитися від надто турботливої ​​мами, перебороти скепсис тата і вибити собі право жити окремо. Як-не-як йому вже двадцять три роки, пора вже починати самостійне життя.

Пориви випорхнути з батьківського гнізда нав’язливо переслідували Колю із закінчення школи. Він уже тоді почав канючити у батьків право зайняти квартиру бабусі, але був поставлений на місце одним простим питанням – на що він збирається жити.

Коля заявив, що підроблятиме у вільний від університету час, чим дуже насмішив тата і переполошив маму. Тато тоді сказав, що якщо Коля півроку успішно працюватиме та навчатиметься, то тоді вони повернуться до теми його самостійного проживання.

У Колі горів азарт, але дуже швидко він закінчився, а нового не завезли. Вистачило його на два тижні, другий з них Коля провів наче під гіпнозом і дуже невиразно пам’ятав.

Довелося тоді Колі скласти гордість у задню кишеню штанів і продовжити підкорятися батьківському свавіллю. Так він дожив до двадцяти трьох років.

Але тепер він дорослий чоловік, який вже сам заробляє і вже себе він забезпечити зможе точно. У цьому Коля, незважаючи на голосіння мами, не сумнівався.

І ось Коля стоїть серед купи сумок та коробок у своїй квартирі та переможно оглядається навколо. Залишилися дрібниці – розкласти все по місцях і навести порядок.

У цьому йому поривалася допомогти мама, але Колі дуже хотілося якнайшвидше одному залишитися в квартирі і відчути себе господарем, тому маму він чемно випроводив додому.

Коля по-господарськи оглянув кімнату, засукав рукави і взявся до роботи. Виявилося, що все не так просто, як йому здавалося на перший погляд, але Коля не здавався.

О дванадцятій годині ночі Коля притомився розбором речей і зрозумів, що йому дуже хочеться їсти. Йдучи до холодильника, Коля вже відчував смачну вечерю.

Відкривши холодильник, Коля з подивом і навіть якоюсь легкою образою дивився на зовсім порожні полиці, на яких, на думку хлопчини, мали стояти каструлі з супом, котлетами і макаронами. Вони, звичайно, стояти, але в зовсім іншому холодильнику, який залишився у квартирі батьків Колі. А в Коліному холодильнику була відсутня навіть покладена по антуражу миша.

Десь там, на темній та безлюдній вулиці була цілодобова крамниця, де можна було б розжитися чимось їстівним, але від однієї думки про те, що треба буде йти кудись одному в ніч, Колю пробирали мурашки.

Вирішивши, що до ранку він якось переживе без їжі, Коля поплентався спати. Йому снилися мамин борщ з пампушками і ніжні відбивні, від чого до ранку Коліна подушка потребувала просушування чи то від сліз, чи то від слини.

Прокинувся Коля несподівано рано, бо голодний шлунок дуже явно нагадував про себе, вимагаючи покладених йому жирів, білків та вуглеводів.

Коля бадьоренько вмився і вирушив у магазин, розташування якого уявляв собі досить невиразно. Але чи то боги змилосердилися над голодним хлопцем, чи то у справу вступив якийсь первісний інстинкт із виявлення видобутку, проте магазин знайшовся досить швидко.

У магазині Коля довго блукав між рядами, намагаючись придумати, чим він харчуватиметься. Талантів у готуванні в Колі не було. Точніше, можливо, вони були заховані десь глибоко всередині, але так глибоко Коля не копав, тож на поверхні свідомості були лише навички поставити чайник та розігріти те, що приготувала мама.

А ще Колі дуже хотілося їсти, тож він не міг раціонально мислити. Взявши хліб, ковбасу та майонез, Коля подався додому.

Вдома виявилося, що чаю і цукру у Колі теж немає, але повертатися в магазин було вище його сил. Коля спритно нарообив монструозних бутербродів і, прихлинаючи їх окропом, нарешті поснідав.

Поміркувавши, що на одних бутербродах далеко не заїдеш, Коля вирішив придумати меню на кілька днів. Завтра починається трудовий тиждень, отже, часу на готування у Колі просто не залишатиметься.

Але й витрачати час на довгі приготування у Колі не було жодного бажання, тому він вирішив, що найкращим варіантом буде купити кілька пачок пельменів, чай, цукор, каву та інше необхідне для приготування. Спочатку зійде, а там він розбереться.

Перервавшись на похід до вбиральні, Коля доповнив свій список ще однією важливою деталлю – туалетним папером. Після чого задумливо озирнувся, перечитав список і подався до магазину. Закупивши все необхідне, Коля з сумом глянув на схудлий гаманець і поспішив додому. Треба було ще знайти сорочку та штани, які лежать у якійсь сумці.

Переривши всі баули, що залишилися, Коля переможно глянув на затиснуті в кулаку штани і навіть трохи потряс ними в повітрі. Від такого грубого поводження штани, і без того неабияк пом’яті, стали виглядати взагалі непрезентабельно. Але в комплекті з такою ж м’ятою сорочкою виглядали дуже органічно.

Згодом Коля поліз шукати праску, якою ніколи раніше не користувався, але був у курсі, як вона виглядає. Шукана праска знайшлася сама, віроломно вивалившись із піднятого Колею пакета йому ж на ногу. Як Коля примудрився відскочити, він і сам не знає, але навряд чи той стрибок йому вдалося би повторити навіть за гроші.

Згадавши, як прасувала речі мама, Коля без страху і докору приступив до справи. Почати вирішив із сорочки, це чомусь здалося йому легшим завданням.

Як він помилявся! Поки Коля старанно напрасовував один бік, другий приходив у зім’ятий вигляд, і так по колу. На тридцятій хвилині Коля був уже готовий рвати сорочку зубами і в душі ненавидів усіх, хто придумав цей безглуздий дрес-код.

Зі штанами справа була краща, але вони набули якогось піжонського вигляду і почали підозріло блищати, хоча раніше такого не помічалося.

Сил розбиратися з цією загадкою світобудови Колі вже не залишалося. Він вирішив підкріпити згасаючі сили щільною вечерею з пельменів, які ще мав зварити.

На кухні на Колю чекало чергове випробування. Пельмені, що залишилися на столі, примудрилися не тільки розморозитися, а й намертво злипнутися між собою, утворюючи такий собі колобок, який ніяк не хотів розбиратися на окремі пельмені. Але Коля все ж спробував. Але тісто рвалося, м’ясо вивалювалося, а ситуація ставала дедалі гіршою.

Плюнувши на все, Коля поклав пельмовий колобок у каструлю і, заливши водою, відправив на плиту. Колобок сумно булькав, а Коля не менш сумно зітхав. А ще хлопчина мучився думками, чи треба помішувати колобка чи гірше вже не буде, бо нікуди. Виявилося, що гірше є куди, що наглядно проглядалося у каструлі.

Назвати пельменями те, що там плавало, не змогла б людина навіть із дуже розвиненою уявою. Неоднорідна маса розварилася і перестала бути схожою на щось взагалі.

Першим поривом Коли було позбутися невдалого експерименту, але, згадавши про свій худий гаманець, Коля рішуче став накладати собі страву, що вийшла, в тарілку.

Заливши вміст майонезом та кетчупом, Коля замружився і відправив першу ложку до рота. На його подив, на смак було не так погано, тому дуже швидко Коля повечеряв і став готуватися до сну, який зморив його, як тільки голова торкнулася подушки.

Вранці Коля, який звикли, що його будить мама, безнадійно проспав і з’явився на роботу вже після обіду, на ходу вигадуючи жахливу історію про натовп бабусь, яких він ніяк не міг залишити перед пішохідним переходом.

А ввечері Колю спантеличила мама, яка зателефонувала і запитала, чи сплатив він за квартиру і чи не забув передати показники лічильників.

Довелося Колі під телефонним керівництвом мами шукати лічильники, які завзято від нього ховалися у важкодоступних місцях, переписувати показники, потім переконувати маму, що не забуде він за все заплатити, а потім тягнутися до ящика за квитанціями.

Вказані у квитанціях суми кинули Колю у культурний шок. Він навіть передзвонив мамі та уточнив, чи завжди доведеться так багато платити за квартиру.

Відповідь, що це ще не багато, тому що до цього в квартирі ніхто не жив, змусили Колю серйозно замислитися, чи так йому потрібне це самостійне життя.

Через місяць схудлий і похмурий Коля вже всерйоз збирався проситися назад до батьків, але вони його приголомшили новиною, що в його кімнаті тепер розташований кабінет тата, тобто Колі навіть повертатися нікуди.

Розмірковуючи над своєю нелегкою долею, Коля підбадьорився і зрозумів, що його проблема має рішення – треба одружитися.

– А що, – міркував вголос Коля, – на дві зарплати і жити легше, а ще дружина готуватиме, рахунки відстежувати буде та й взагалі таке інше.

Поміркувавши про це ще деякий час, Коля зрозумів, що ідея йому подобається, і він твердо для себе вирішив, що одружуватиметься. Залишилося лише знайти собі наречену. Але Коля був упевнений, що коли він знайшов лічильники, то й за нареченою справа не встане.