Маленький Славік знайшов в лісі схованку з великою сумою грошей, він не знав, що з ними робити і вчинив по-своєму
Пружні, мокрі гілки боляче хльостали по обличчю, залишаючи брудні мітки на щоках. Славік з усіх ніг біг лісовими стежками, поспішаючи додому.
Десятирічний хлопчик з раннього дитинства був привчений працювати нарівні з дорослими. Положення зобов’язувало: сім’я Славіка багатодітна, всього шестеро дітей, а він – єдиний хлопчик.
Славік бачив, що батькові з матір’ю на зарплати тракториста та доярки важко прогодувати сім’ю, тож намагався допомагати, як міг, ні від якої роботи не ухилявся.
От і цього разу Славік вирушив за завданням матері до сусіднього села, дві жінки брали у них молоко в борг, до зарплати. Сьогодні у них якраз день зарплати, треба забрати гроші, для сім’ї Славіка вони аж ніяк не зайві.
Дорога до сусіднього села пролягала через невеликий лісок, а далі – полем. Коли Славік майже добрався до села, його наздогнала сильна злива.
– Славчику, ти проходь, адже промок наскрізь. Осінь все-таки на подвір’ї. А я тебе чаєм напою та з цукерками! Купила з нагоди получки, – запросила одна із жінок.
– Спасибі, тітко Люда, йти мені треба, темніти за годину почне.
У цей час злива зарядила з новою силою.
– Проходь, кажу, закінчиться злива скоро, он, світлішає вже. А я поки що одяг твій на печі висушу…
Гостював у тітки Люди Славік недовго, але коли добіг до лісу, починало сутеніти. Благо кожну стежку він знав напам’ять. Після зливи стежка була слизькою, Славік дуже поспішав і не втримався на ногах. Штани та куртка забрудненилися мокрим, липким брудом.
«Ось тепер від Наталки влетить», – думав хлопчик, намагаючись обтрусити налиплий бруд. У їхній великій сім’ї за прання була відповідальна старша сестра дев’ятнадцятирічна Наталя.
Несподівано Славік помітив, що яр, розмитий зливою, сильно обвалився. З землі стирчав якийсь предмет. Забувши про брудний одяг, хлопчик з цікавістю кинувся до знахідки, проте витягти його виявилося непростим.
Використовуючи гілку, Славік, нарешті, витяг із землі предмет, що його зацікавив. Це виявилася трилітрова банка, щільно набита грошима. Хлопчик поколупав ціпком у землі і виявив ще одну банку, з тим самим вмістом.
Хлопчина дар мови втратив від знахідки. Що робити? Закопати назад? Адже ці гроші комусь належать. З іншого боку, до цієї схованки явно давно ніхто не приходив.
Темрява все більше огортала ліс. Схопивши банки, Славік побіг додому. Він біг і уявляв, як подарує матері килим, вона так давно про нього мріяла. Батьку купить наручний годинник, сестрам і собі – новий одяг. А ще купить багато цукерок. Шоколадних! Славік їх дуже любив, тільки поласувати доводилося нечасто.
Тієї ж хвилини Славік уявив собі, що скажуть батьки. Ні, вони точно не зрадіють знахідці. Батько з матір’ю хоч і жили завжди бідно, натомість чесно. Чужого ніколи не брали і своїх дітей тому ж навчали.
Коли Славік дістався додому, то вирішив сховати скарб до найкращих часів у сараї. Вдома влетіло йому міцно. Спочатку від матері, що повернувся так пізно, а потім від сестри за забруднений одяг. Славіка так і розпирало розповісти про знахідку, але він не наважився.
– Мамо, а що б ти зробила, якби знайшла скарб? – обережно запитав наступного ранку Славік.
– Скарб? Який ще скарб, Славко? Знову ти складаєш свої казки.
– Справжній скарб, із грошима. Багато грошей…
– До міліції віднесла б. Нам чужого не треба.
Славік неприховано засмутився, все ж таки він сподівався почути іншу відповідь.
Хлопчик боявся, що хтось міг дізнатися про те, що він знайшов скарб, почав прислухатися до розмов у своєму селі, цікавився у тітки Люди в сусідньому селі. Ні, про скарб ніхто не говорив. Проте Славік постійно переховував свою знахідку у нове надійне місце.
Минуло кілька місяців, наближався Новий Рік, на це свято Славік чекав з таким же нетерпінням, як і свій День Народження. А все тому, що подарунком традиційно були улюблені шоколадні цукерки, за якими мати їздила до міста.
Славіку знову захотілося розповісти батькам про знайдений скарб. Ось свято вони влаштують, скільки пригощань буде на столі! Хлопчик не бачив паперових грошей, усі гроші, які йому доводилося тримати в руках – залізні монети, тож цінність скарбу визначити не міг. Згадавши слова матері про те, що скарб треба віднести до міліції, мрія миттєво зникла.
Що робити з грошима, Славік, як і раніше, не знав. Ідея дозріла несподівано і хлопчик, не відкладаючи, почав її реалізації. Розтрощивши кілька зошитів, він почав клеїти конверти, після чого пішов до своєї схованки.
Хлопчик почав розкладати гроші по конвертах, намагався класти порівну. Потім пішов селом і кидав у кожну поштову скриньку конвертик із подарунком. Не обділив і себе, звісно.
– Ти де це гуляєш у такий час, негіднику? – лаялася мати, коли щасливий Славік повернувся додому.
– Я у Володі був, нам потрібно до новорічної вистави у школі підготуватися.
– Щоб без дозволу з дому більше не йшов!
– Добре, мамо.
Вранці Славік прокинувся від вигуку матері:
– Сергію, ти тільки подивися, хтось розклав по поштових скриньках конверти з грошима. Кожен! Все село вже гуде! Ба! А гроші ж які! Це ж нам із тобою рік працювати.
– Звідки ж ці гроші взялися? – дивувався батько.
– Баба Марія каже, ніби вночі вертоліт над нашим селом кружляв. Ось із нього, мабуть, і скинули.
– Та не може бути, як з вертольота до поштової скриньки потрапити?
– Ну, це я вже не знаю. Може, пристрій якийсь мудрий є…
– Дурниці це… А пам’ятаєш, коли ми з тобою тільки одружилися, у лісі бандитів якихось ловили, казали, що гроші за них великі були. Вони сидять, а гроші так і не знайшли, сховали їх…
– Було таке… Тільки як тим грошам опинитися в наших поштових скриньках?
– Так, теж нісенітниця виходить… – погоджувався батько.
– У будь-якому разі, дякую тим добрим людям, хто це зробив. Сергію, ти тільки подивися, скільки тут грошей! Килим купимо! Дітям одяг новий потрібний.
– Завтра вихідний, у місто всі разом поїдемо.
– Завтра в місті все село наше буде, – посміхалася мати. – Ось подарунок, то подарунок! Справжнє диво!
Славік посміхнувся і з головою накрився теплою ковдрою. Він не шкодував, що вчинив саме так.