Мама просить налагодити спілкування через двадцять років, а я не можу наважитися на це

Мені було сім років, коли батьки вирішили розлучитися. Точніше, це, напевно, все ж таки тато вирішив. Оскільки саме в його бік мама сипала прокльонами та закидами, і казала, що він нас кидає.

Старшій сестрі було вже дев’ять і виходить, що загалом мама з батьком прожили цілих десять років. Як і будь-які інші діти, ми дуже любили маму.

Останнім часом перед розлученням батьки сильно скандалили. Як пізніше з’ясувалося, у тата з’явилася інша жінка. Зараз, будучи дорослою дівчиною, я озираюсь назад і навіть дивуюся, як це тато витримав стільки років?

Мама завжди мала дуже непростий характер. Мама ніколи не обіймала нас із сестрою. Ніколи не хвалила. А якщо вона була нами незадоволена, то могла не розмовляти кілька днів.

Для будь-якої дитини мама – це весь її світ. А тут цей світ відвертається від тебе і стає холодною, байдужою, байдужою брилою. Я завжди плакала і благала маму простити мене за все. Навіть якщо я чогось не робила, простіше було вибачитися, ніж жити так.

І ось несподівано з’ясувалося, що тато від нас іде. Тепер у нього буде інша жінка. А як же ми із сестрою?

Я пам’ятаю той день, коли вирішувалася наша доля. Тато сидів на дивані, а мама по черзі штовхала нас із сестрою в спину та кричала: «От кого ти кидаєш! Ти не мене покинув, ти їх кидаєш!». Від цієї розмови було погано всім. Я тоді в сльозах втекла, а сестра мене заспокоювала.

Того вечора тато домовився з мамою, що він забере нас. Я навіть уявити не можу, яких моральних сил усе це йому вартувало. Але він, разом зі своєю новою, тоді ще майбутньою, дружиною, вирішив нас забрати. Мама ж, мала відмовитися від нас. А натомість за це вона отримувала квартиру.

Так. Батько купив мамі велику трикімнатну квартиру. У цій квартирі мама так і мешкає до цього дня. А нас до себе забрала тітка Марина. У тітки Марини своїх дітей не було. Вона була трохи молодша, у неї це був перший шлюб.

Яка ж я вдячна цій жінці! Якщо озиратися на наш із сестрою попередній досвід, то тітка Марина стала нам набагато кращою матір’ю, ніж наша рідна. Саме завдяки їй ми дізналися, що з дітьми можна просто розмовляти.

Не огризатися на них, не ображати. А просто розмовляти як з рівними. Не наказувати щось робити, а просити та використовувати слово «будь ласка». І навіть коли через три роки після розлучення наших батьків, нас із сестрою повідомили, що в нас буде ще одна сестричка, тітка Марина не стала любити нас менше.

І тато теж не став. Він завжди любив нас. Просто через маминий тяжкий характер, намагався проводити якнайменше часу удома. Більше працював, увесь час пропадав на якихось підробітках.

А коли ми стали жити з тіткою Мариною, у нас, нарешті, вийшла повноцінна сім’я. Така, яка може гуляти разом десь у парку. Або на вихідні поїхати на річку купатися і не посваритися та назад їхати мовчки.

Усі мої щасливі моменти дитинства починаються після знайомства з тіткою Мариною. Мама повністю викреслила нас із сестрою зі свого життя. Мабуть, ми їй були настільки неприємні. Адже ми з сестрою і зовні і характером завжди були схожі більше на батька, ніж на неї.

І тут нещодавно мама написала нам із сестрою повідомлення у соціальних мережах. Хоче зустрітися та почати спілкуватися. І це через двадцять років!

У сестри вже своя сім’я і вона мешкає в іншому місті. Я подзвонила їй, щоби розповісти, що мені написала наша мама. Але виявилося, що сестра слово в слово отримала таке саме повідомлення.

Мами не було з нами багато років. Мені не зрозуміло, чого це вона раптом захотіла з нами спілкуватися? Виглядає все це дуже дивно і навіть трохи підозріло. Зараз я в повному сум’ятті. Не знаю що мені робити.

Але найважче тут, навіть не сама зустріч з мамою, але те, як я розповім це батькові та тітці Марині. Вони виростили нас, вклали стільки сил і коштів, а тут виходить якась зрада. Почуваюся жахливо. Але що робити так і не вирішила.