Федір приїхав до дружини коханця своєї дружини і зробив їй дуже незвичну пропозицію. Він придумав дуже солодку помсту для обох хитрунів

Федір, звичайно, був у нестямі від злості та образи, коли дізнався, що дружина його обманює. Але з гаряча вирішив нічого не робити. І не сказав дружині, що йому все відомо.

«Спочатку треба заспокоїтися, — думав він, — зрозуміти, що хочу. І лише після цього щось робити. Влаштовувати дружині скандал чи займатися рукоприкладством це не моє. Цим займаються ті, хто хоче пробачити та все забути. А я прощати не збираюся. І від того мені легше не стане. А я хочу, щоб стало легше. А для цього мені потрібно зібрати якнайбільше інформації».

Минуло два місяці.

– Я сьогодні зустрічаюся з подругами, – сказала Аліна чоловікові, – буду пізно.

«З кожним днем ​​вона стає сміливішою, — подумав Федір. — За ці два місяці я зумів переконати її в тому, що люблю настільки, що ладен дозволити їй робити що завгодно. Роль прогресивного чоловіка, який з повагою ставиться до будь-яких примх дружини, мені добре вдалася.

Вона впевнена, що я нічого не помічаю і не бачу далі за свій ніс. Я заплющую на все очі. Оплачую всі її забаганки. Тому вона така смілива».

— Звичайно, радість моя, — відповів Федір. — Відпочивай, розважайся і ні про що не думай. Красива та молода жінка має жити повним життям. І ні в чому собі не відмовляти.

— Я тебе обожнюю, Федоре, — сказала Аліна. – Ти не такий, як інші чоловіки. Ти не замикаєш мене в чотирьох стінах. І дозволяєш мені дихати свободою на повні груди.

— Та тому що я люблю тебе, кохана, — відповів Федір. — І зроблю все, щоби ти була щасливою.

«Як він мені набрид, — думала Аліна. — Якби не його гроші, то давно б покинула. Чи треба швидше мамою стати? Від Андрія. Повісити на Федора чужу дитину і розлучитися! Федір і знати не буде, що платить аліменти не своїй дитині. Хороша ідея! Сьогодні ж почну серйозно працювати над цим».

— Я пізно буду, — сказала Аліна. — Може, навіть мене не буде кілька днів.

– Звичайно звичайно. А якщо що треба, ти обов’язково дзвони. В будь-який час. Не соромся, кохана.

«Жалюгідний рогоносець, — посміхнувшись, подумала Аліна. — Такі, як ти, іншого й не заслуговують».

Приблизно в цей же час, але в іншому місці Андрій розмовляв зі своєю дружиною.

— Ти, Віка, маєш ноги мені цілувати за те, що одружився з тобою, — казав він, милуючись собою перед дзеркалом у передпокої. — Молитися на мене повинна за те, що я став батьком твоєї другої дитини. А ти, натомість, нерви мені тріпаш.

«Чому він так нахабно зі мною розмовляє? – думала Віка. – Ах так! Адже він батько моєї другої дитини. І це дає йому впевненість, що я терпітиму його витівки вічно. Адже дитині потрібний батько».

– Я правильно зрозуміла, – запитала Віка, – ти повернешся лише завтра вранці?

– А ось коли я повернуся, це не твоя справа, – відповів Андрій. – Зрозуміла?

– Зрозуміла, – відповіла Віка.

«Давно б пішов від неї, — думав Андрій. — Та нікуди поки що. Аліна ще не розлучилася. А от коли вона вигідно розлучиться зі своїм чоловіком, тоді я тут і дня не пробуду. Добре, що Віка погодилася на другу дитину. Тепер вона вся у моїй владі. Бо я його батько. Але все одно це не життя.

От якби від Віки якось позбутися. Тоді дітей можна і до дитячого будинку. А після розлучення Аліна змогла б переїхати сюди. Ідея начебто не погана. Але як це здійснити? Поняття не маю. Треба буде з Аліною порадитись. Вона жінка розумна».

Андрій пішов. А через деякий час після його виходу до квартири зателефонували.

– Хто там? – запитала Віка, підійшовши до дверей і побачивши в вічко незнайомого чоловіка.

— Мене звуть Федір, — відповів чоловік.

– Так?

– Мені треба поговорити з Вами. Щодо Андрія.

– А ви хто?

– Я чоловік Аліни.

– Хто така Аліна?

— Жінка, з якою зустрічається ваш чоловік.

“Мій чоловік зустрічається з його дружиною, – подумала Віка. – Федір! Кумедно. І що тобі треба, Федя? Умовлятимеш мене не розлучатися чоловіком? Щоб не втратити свою Аліну?”

Вона відчинила двері. Федір увійшов у квартиру, озирнувся.

– У вас гарно, – сказав він.

— Тільки прошу Вас, говоріть тихіше. Діти сплять.

— Розумію.

— Ходімо на кухню. Не знімайте взуття.

Вони пройшли на кухню. Віка слухала Федора спокійно, нічоve не дивуючись.

– Такі ось справи, Віка, – він сумно зітхнувши. – Тепер dи знаєте все.

– Знаю, – погодилася вона. – І що?

— Ви такі спокійні? – pдивувався Федір.

«Ну, точно, – подумала Віка. — Зараз почне говорити про те, як нам урятувати наші шлюби».

– Немає причин хвилюватися, – відповіла вона. — Що мій чоловік обманює мене, я і без dас знала. І цим dи мене не здивували. Не знала лише з ким.

– А тепер знаєте! З моєю дружиною.

– Нехай так. Але мені немає жодної справи до вашої дружини, Федоре. Ви тільки не ображайтесь. Зрозумійте мене правильно. Чи з вашою дружиною чи з дружиною іншої людини мій чоловік обманює мене — для мене не має значення.

— Хочете сказати, що це вас не хвилює? І Ви готові продовжувати жити, нічого не помічаючи, начебто нічого немає?

– Хвилює. Але не так, як ви вважаєте.

— Мабуть, я даремно прийшов до вас, так?

– Напевне так.

Федір пожурився.

— Ви не допоможете мені помститися їм?

— Помститися? — схвильовано перепитала Віка.

«Справа набирає зовсім іншого обороту, — подумала вона. — А це вже дуже цікаво. Чого ж він одразу з цього не почав. Розповідає мені якусь нісенітницю».

— Ну так, помститися, — вів далі Федір. — А ви думали, про що я попрошу?

— Не знаю, але… Спочатку мені здалося, що Ви хочете вмовити мене не розлучатися з чоловіком. Щоб Ваша Аліна не пішла до нього та перестала з ним зустрічатися.

– Та що ви, – вигукнув Федір. — Як ви могли подумати таке про мене! І задарма не потрібна. Заплати – не візьму. Нехай зустрічається, з ким хоче, і йде до кого хоче. Я таке не прощаю. Долю Аліни вже вирішено. Тільки вона ще нічого не знає про це.

– Не знає чого?

— Що мені відомо. І я хочу розлучитися.

– Андрій теж не в курсі, – задумливо промовила Віка. — Я поки що не придумала, як це правильніше зробити. Тому що він батько моєї другої дитини, але одружився на мені тільки після їїнародження.

– І за законом він не вважається його батьком, я правильно розумію?

– Правильно. Після народження сина він не став цього робити. І зараз, коли ми одружені, чомусь не поспішає.

— То це чудово! — радісно вигукнув Федір.

— Тепер я теж думаю, що це на краще, — погодилася Віка. — У разі розлучення від нього й так не буде толку. А нерви псувати він майстер.

— Ви боїтеся, що він висуне свої права на дитину?

— Він може зробити так, якщо зрозуміє, що йому це вигідно. І якщо чесно, я його трохи боюсь. Він. Як би це сказати… Веде такий спосіб життя і спілкується з такими людьми, що… Від них можна чого завгодно чекати.

– Зрозуміло.

Федір замислився.

— Що вам зрозуміло? – запитала Віка.

— Зрозуміло, що ми обоє розлучаємося і це питання вирішене. Але погодьтеся, що розлучення не повинно звільняти невірного партнера від покарання.

– Згодна! – упевнено відповіла Віка і очі її заблищали. — І я вам скажу більше. У деяких випадках розлучення – це всього лише спосіб невірного партнера уникнути заслуженого покарання.

— Начебто, розлучуся, і справа з кінцем, так?

– Точно! – погодилася Віка. — Тому я й не поспішаю з розлученням.

— Покарання не придумали? – уточнив Федір.

– Не придумала. Та й… Боюся Андрія та його друзів.

— Покарання вигадав я, — сказав Федір. – За нас обох. І друзів його можете не боятися.

— Та навіщо ви прийшли? Щоб допомогти мені покарати чоловіка?

— Тільки з цим прийшов до вас. А Ви допоможете мені покарати мою дружину. Вона знахабніла настільки, що вже нічого не боїться.

– Тепер я зрозуміла, – схвильовано сказала Віка. — Треба було одразу з цього й починати. А я голову ламаю, як розлучитися з Андрієм, щоб йому болючіше було, а мені б за це нічого не було.

— Отже, ми зрозуміли одне одного?

– Зрозуміли.

— І ви мені допоможете?

— Запитуєте! Звичайно допоможу. Скажіть лишень, як? Чим я можу вам допомогти? Що мені робити? Сама я так нічого і не змогла вигадати.

— Виходьте за мене заміж, — спокійно й упевнено сказав Федір.

— Та гаразд, — Віка посміхнулася. — Серйозно.

– Я серйозно.

– Серйозно?

— Я розумію, — вів далі Федір. — На перший погляд, моя пропозиція видається дивною. Але тільки так ми можемо їх покарати. Я маю на увазі, вашого чоловіка та мою дружину. Дивіться самі. У нас, обох, є все. Я дуже заможна людина. Ви хоч і не така багата жінка, але цілком самостійна. І легко можете обійтися без Андрія.

– Можу.

— А в них нічого немає. Уявляєте їхні обличчя, коли вони дізнаються, що відразу після розлучення з ними ми з вами станемо чоловіком і дружиною. Ви мене розумієте?

– Я слухаю, слухаю.

— Наш шлюб не вас ні до чого зобов’язуватиме. Ви можете продовжувати жити як жили. І наші стосунки будуть виключно дружніми.

– Дружніми?

— Я впевнений, що ми з вами потоваришуємо. Ви мене розумієте?

– Я слухаю, слухаю.

— А я, власне, вже сказав. Може у вас є якісь питання?

— Ви знаєте, що в мене двоє маленьких дітей? Молодшому – рік, старшому – п’ять років.

– В курсі. А в мене дітей немає. Завжди мріяв, але… Мені незабаром п’ятдесят. І… На жаль… Поки що не виходить. Натомість у мене чотирикімнатна квартира. В центрі. Ви з дітьми можете переїхати до мене. Я куплю собі іншу. Зі своєю квартирою можете робити, що хочете. А що зі мною, ви станете єдиною спадкоємицею. Бо я не маю родичів.

— Навіщо вам це все?

— Хочу побачити страждання на обличчі своєї дружини. А страждати її може змусити тільки це.

– Ні. Я так не можу.

— Не бажаєте робити Андрію боляче. Розумію.

– Причому тут це? Навпаки. Я хочу зробити йому якомога болючіше.

— Тоді що вас зупиняє? Може, ви сумніваєтеся щодо аморальності наших партнерів. Щоб ви знали, вони зараз на орендованій квартирі. Там будуть два дні. І вони серйозно обговорюють, як швидше вас позбутися.

– Позбавитися мене?

– Саме так. А Ваших дітей віддати до дитячого будинку.

— Звідки це вам відомо. Ви стежите за ними?

— Спостерігаю. Але не сам. Скажімо так, на мене працюють спеціально навчені цій справі люди. Які повідомляють мені все, про що вони говорять і що роблять. До речі. Моя доля теж незавидна. Аліна має намір стати матір’ю. І сьогодні вона вже почала працювати над цим.

– А батьком буде Андрій?

– Як ви здогадались?

— Як це все бридко.

— То ви згодні вийти за мене заміж?

— Ми зовсім не знаємо одне одного.

— Я вже багато про вас знаю. І ви мені дуже подобається. Тільки тому я і прийняв саме цей спосіб. Якби ви мені не сподобалися, я придумав би щось інше. Згодом дізнаємося один про одного більше.

І у будь-якому разі, Віка, ви нічого не втрачаєте. Я ж сказав, що наш шлюб ні до чого вас не зобов’язує. Ви продовжите жити, як жили. З тією різницею, що тепер у вашому житті з’явився новий друг. Всього лише друг. Не більше не менше.

– Друг? А чому ви впевнені, що ми станемо друзями?

– У нас багато спільного. Отже, друзями станемо точно.

– Що у нас спільного?

— Нам щастить у всьому. Окрім особистого життя. Нас обох обманюють ті, кого ми закохуємося. Адже Андрій не перший, у кого ви закохалися і хто Вас обдурив?

– Другий. Перший втік, залишивши мене з дитиною.

– А Аліна – не перша моя дружина.

– Друга?

– Третя. Спочатку я думав, що я поганий чоловік. Але потім зрозумів. Я – не поганий. Просто я надто довірливий. А ви, Віка, теж, мабуть, думали про себе, що погана дружина? Так?

– Було таке.

— Я ж говорю, що в нас багато спільного. І Ви теж, як і я, надто довірлива людина. А люди, в яких ми мали нещастя закохатися, це зрозуміли та користуються нашою довірливістю. Розумієте?

— Розумію, але… До чого ви хилите?

— До того, що довірливі люди мають об’єднуватися.

Віка замислилась.

— Повірте, їм буде боляче, — тихо промовив Федір. – До того ж, коли Андрій дізнається, до кого ви йдете від нього, він злякається.

— Ви мене переконали, — рішуче сказала Віка. – Я згодна вийти за вас заміж. Але з умовою, що будь-якої миті я можу розлучитися з вами. Раптом я когось покохаю.

– Це само собою. Зіграємо виставу, зіпсуємо нерви Андрію та Аліні і можна розлучатися.

– Я згодна.

Федір дістав з кишені коробку для кільця, відкрив її і простягнув Віці.

– Що це? Кільце? З діамантом? Навіщо? Не треба.

– Як навіщо? – здивувався Федір. — Щоб помста була чутливішою.

— А, ну якщо це, щоб було болючіше…

— Звичайно. А ви що подумали?

— У такому разі я його прийму. Але одразу після розлучення я поверну його вам назад.

— Звісно, ​​повернете. А зараз беріть і одразу надягайте. Коли Андрій за два дні повернеться додому, він повинен відразу побачити його на вашій руці.

– Його важко не помітити, – сказала Віка, надягаючи кільце на палець.

— Сплануємо наші подальші дії, — сказав Федір.

Вони говорили ще години зо дві. Усе обговорили. І Федір поїхав до себе.

Коли Андрій повернувся додому, його речі були вже зібрані і чекали біля виходу. Кільце з діамантом він помітив одразу. Відразу дізнався, що Віка з ним розлучається, бо любить чоловіка Аліни і виходить за нього заміж. І приблизно те саме сказав своїй дружині Федір.

Приїхавши на орендовану квартиру, Андрій застав там Аліну в сказі.

– Нічого! – кричала вона на Андрія. — Жалюгідний, нікчемний чоловічок. Куди ти дивився? Як до пустив таке?

— Що я допустив? – не зрозумів Андрій.

— Що твоя дружина мого чоловіка забрала.

Ці слова зачепили Андрія всерйоз.

– Я куди дивився? — закричав він у відповідь. — Ти куди дивилася? Моя дружина – звичайна жінка. Чого за нею стежити? Кому вона потрібна? А твій чоловік – серйозна людина. За ним око та око.

– Ну нічого. Я йому розлучення все одно не дам. Я на дитину чекаю.

– Звідки ти знаєш? Минуло лише два дні.

— Відчуваю.

– Ти серйозно зараз?

– Серйозно.

– Нехай так. Але невже ти віриш, що зможеш довести його батьківство? Найбільше – затягнеш розлучення. І при цьому даремно витратиш багато сил та грошей.

– Я все одно не здамся. І ти мене не відмовляй.

– Та роби ти, що хочеш, – байдуже відповів Андрій. — Дуже мені треба тебе вмовляти. Це взагалі не моя справа.

– Як це не твоя? Дитина твоя.

– А ти доведи. Тільки спершу визначся, що доводити станеш. Що вона моя чи Федора? І взагалі. Я з тобою тут лише до кінця місяця. А потім прощай. Назавжди.

– Чому до кінця місяця?

— Бо ти цю квартиру сплатила лише до кінця місяця?

Аліна хотіла відразу вигнати Андрія. Але не змогла. Бо хоч вона й сплатила квартиру до кінця місяця, але оренда була оформлена на Андрія.