Моя мама розповіла, чому не можна хвалитися своїми дітьми, щоб не накликати проблем на їхню долю

Дітьми можна пишатися. Можна розповідати про їхні успіхи. Розповідати кумедні та милі випадки, передавати цікаві слівця – все це можна. Але є речі, які можуть дітям зашкодити, так вважалося з давніх-давен. І треба відчувати межу між гордістю, похвалою, доброю розповіддю та хвастощами.

Хвастощі – це надмірне , зайве вихваляння, з метою підняти себе і принизити інших . Вихваляння можна пробачити дітям, але хвастощі дітьми призводить до сумних наслідків.

Усі сюжети життя є у міфах, про це писали великі філософи. Міф про Ніобу, яка хвалилася дітьми, сумний. Ніоба народила багато дітей, діти виросли здоровими та красивими. І мати голосно похвалялася цим перед богинею Літо, яка мала лише двох дітей: Аполлона і Артеміду.

Коли вихваляються дитиною, можуть викликати в інших негативні почуття: заздрість, відчуття обділеності, образу, приховану злість. Власне, мета хвастощів саме в цьому: піднятися за рахунок інших. Але ці “інші” можуть виявити свої негативні почуття у діях чи уявних побажаннях.

Дитина не винна, що нею хваяиться. Що направо-наліво говорять про її надзвичайні успіхи, міцне здоров’я, красу, демонструють її дорогі іграшки та одяг. Дитина стає тепер мішенню для чужої уваги. Недоброзичливої ​​уваги.

Особливо небезпечно хвалитися дітьми перед бездітними людьми, які страждають на неможливість мати дітей. І перед батьками, які мають проблемних дітей. І не тому, що ці люди зроблять погане чи побажають зла, а тому, що це порушення моральних законів. А за порушення покладено покарання – позбавлення переваг.

Вихвалятися здоров’ям перед нездоровим, розумом – перед тим, у кого є поки що затримка розвитку, спортивними досягненнями перед слабеньким, достатком – перед бідним, щасливою родиною і родичами, що люблять, тим, хто цим обділений – це недобре, неправильно і небезпечно.

Хвастощі від доброї розповіді про своїх дітей відрізнити дуже просто: чи є намір зачепити інших? Чи повна байдужість до чужих почуттів? У тому числі, до почуттів своєї дитини? Якщо є, це хвастощі. І можна накликати на свою дитину випробування та неприємності. Та й характер дитини можна зіпсувати, отже, і долю.

Той, хто любить, хвалить помірно і гідно . І не розказує зайве. І точно знає, де можна розповідати, а де – не можна. Вихваляються, коли немає істинної любові. І позбавляють батьківського захисту, вихваляючись, – бо самі виявляють слабкість та інфантилізм. Про це слід пам’ятати.