Якщо у вас був важкий, неприємний день, можливо, ви просто не помітили знак долі, або це була просто робота нашого Ангела

Ангел під номером чотириста сімнадцять сидів біля кабінету Старшого Інспектора і рясно потів. Взагалі ангелам таке не дозволено але він надто довго знаходився серед людей і нахопився всяких поганих звичок. Потіти від переживань – одне з них.

– Чотириста сімнадцятий, заходьте, – гримнув через свій стіл черговий Ангел і суворо подивився на відвідувача, який здригнувся від несподіванки. А той шмигнув носом, поправив хламіду і неохоче поплентався до дверей кабінету, закономірно чекаючи розносу.

Інспектор, який сидів у кабінеті, задумливо розглядав папку, що лежить перед ним, і ніби не помічав відвідувача. Чотириста сімнадцятий незграбно потоптався на порозі, а потім таки підійшов до столу і вмостився на краєчок гостьового стільця, де склав руки на колінах і покаянно опустив голову.

– І знову ти… Ось ти мені скажи, ти у нас хтось за розкладом? Ангел охоронець. А поводишся як Ангел-шкідник. Ти знову учудив з підопічним? – відірвався нарешті від своʼї папки Інспектор.

Ангел-охоронець важко зітхнув і постарався ще більше опустити голову, але заважав стіл. Відповіді від нього, за великим рахунком, і не потрібно, в папці, що лежить перед Інспектором, було викладено все. Навряд чи йому вийшло б викласти події більш складно чи подати їх у якомусь іншому світлі.

– Мовчиш? Правильно мовчиш! Тебе б, по-доброму, зняти з посади та відправити комплектувати хмари, а не вручати до рук людську долю. Ти ж усе псуєш!

Від такого нахабного наклепу Чотириста сімнадцятий навіть підвів голову. Так, він проштрафився, але ж не можна просто так взяти і сказати, що він усе псує. Це неправда, він не псує. Він, як і належить за посадою, оберігає. Як виходить, так і береже.

Інспектор усміхнувся, притягнув до себе папку і відкрив її навмання.

– Так… Ага, ось чого далеко ходити! Двадцять третього січня! Твій підопічний пішов на побачення, де примудрився вистрілити пробкою від шампанського в лоба своєї коханої, після чого та зомліла, сам невдаха Ромео побіг її рятувати, але спіткнувся і влетів у скляні двері. Довелося викликати швидку. Як ти це поясниш?

Охоронець знову похнюпив голову, але вперто пробурмотів, що все було зроблено на користь підопічного. Така заява змусила брови Інспектора злетіти і майже злитися із зачіскою. Він із сумнівом дивився на Охоронця, і тому довелося більш складно викладати свою версію події.

– У підопічного з цією панночкою справа до тілесного кохання рухалася, а цей розвиток подій ніяк не можна допустити, для нього це один із найнебажаніших сценаріїв. Ось я вирішив підкоригувати ситуацію. Але трохи не розрахував…

Шампанське мало б вистрілити в стелю,  а сама рідина залити стіл і телефон панянки, що призвело б до конфлікту. Імовірність того, що вони б після нього посварилися дуже висока, близько дев’яноста відсотків.

– Дуже екстравагантно та своєчасно, але допустимо. А навіщо ти свого підопічного у двері штовхнув? Він же поранився, йому було завдано шкоди, цьому ти взагалі повинен запобігати!

Охоронець почервонів і хотів промовчати, але під випробувальним поглядом Інспектора йому це не вийшло.

– Там котик біля його ніг був, підопічний з переляку ледь на нього не наступив, довелося його штовхнути в інший бік, – ледве чутно промовив Охоронець, виразно відчуваючи, як у нього пурхають вуха.

Зізнання викликало в Інспектора приголомшення. Така розстановка пріоритетів явно вибивалася за межі того, чого обов’язково вчили всіх ангелів, які вступають до загону Охоронців.

– Гаразд, а що ти влаштував першого лютого? Він у тебе того дня і телефон забув, і в калюжу провалився, і під машину потрапив. Це як поясниш?

Пояснюватид цей день Хранителю не хотілося, але довелося згадувати, що його підопічний у цей день забув вимкнути праску, тому його треба було повернути додому.

Охоронець перепробував усе. Почав, як і належить за інструкцією, з нервозності, передчуття та непереборного бажання повернутися додому. Його підопічний нервувався, щось невиразно відчував, але зовсім не збирався повертатися додому.

Тоді довелося змусити його зайти по коліно в брудну калюжу. Охоронець розраховував, що вже мокрі штани і черевики, змусять цього впертого чоловіка повернутися додому, тому що рахунок йшов уже на хвилини.

Але й до цього знаку долі підопічний залишився глухим. Тоді довелося збивати його машиною. Не дуже, але достатньо для того, щоб можна було плюнути на все і поїхати додому. Однак і це не спрацювало. Мокрий, брудний і в найжахливішому настрої підопічний таки вирушив на роботу.

Охоронцеві довелося терміново летіти і домовлятися з Триста другим, чий підопічний живе по сусідству, про маленьке коротке замикання по всьому під’їзду, яке лагодили аж до вечора, поки не з’явиться додому брудна і дуже зла людина.

Інспектор вивчаюче дивився на Чотириста сімнадцятого. Не знайшовши на його обличчі якоїсь прихованої скрижалі чи нових одкровень, він важко зітхнув, щось чиркнув у папці та відправив Охоронця працювати далі. Той випарувався швидше, ніж закрилася папка.

Вже за годину Зберігач сидів за спиною свого підопічного та переглядав лінії ймовірності на завтрашній день. Завтра людині ніяк не можна вчасно виходити з дому, бо точно потрапить в аварію. Отже, треба буде вимкнути будильник. А якщо раптом це не допоможе, то він дуже до речі сьогодні повечеряв сумнівною шаурмою.

Людина мала прожити ще дуже багато років, і Хранитель повинен цьому обов’язково посприяти, але як важко працювати з людьми, які зовсім не хочуть помічати знаки долі.

– Ходять, нічого не помічають, а ти потім через них пояснювальні пиши, – буркнув Охоронець, роблячи позначки у своєму блокноті.