— Ваша бабуся написала відмову від доглядальниці, — приголомшили мене в соцзахисті. – Розбирайтеся самі зі своїми родичами!

Розуму не докладу, що робити з бабусю. Місяць вибивала їй і дідусю доглядальницю, а в неї на старості років трапився напад ревнощів.

Строго кажучи, бабуся Катя мені приходиться троюрідною. Вона двоюрідна сестра покійної мами моєї мами. Але все життя жила з нами поряд і допомагала як рідна.

Своїх дітей у Катерини Іванівни немає, так сталося. Приїхала по молодості років у місто, вийшла заміж, але спадкоємців так і не дочекалася.

Живуть вони з чоловіком у сусідньому будинку, тож я забігаю до них досить часто. Але допомагати повноцінно не завжди вдається. І своїх турбот повний рот. Бабуся Катя це розуміє, тому радіє кожному моєму візиту. Я роблю, що можу. То продуктів привезу, то вікна помию чи прання затію. Вся моя допомога людям похилого віку.

Стали вони сильно здавати останнім часом. Все-таки вік, нічого дивного. Подумали ми на сімейній нараді та вирішили звернутися до соцзахисту. Чули, що є програма допомоги літнім людям. До тих, хто потребує догляду, прикріплюють соціальних доглядальниць. Ті приходять за певним розкладом, приносять продукти, допомагають із прибиранням.

У мене була відпустка, і я зайнялася збором усіх необхідних документів і довідок. На подив вдалося впоратися досить швидко. У соцзахисті навіть здивувалися.  Сказали, вам пощастило, у нас якраз є вільні люди та вікна для відвідувань. Прикріпили до Катерини та її дідуся симпатичну жінку у віці.

Приємна усміхнена доглядальниця мені відразу сподобалася. Весела, легка на підйом, ніс у чужі справи не  суне, але завжди готова вислухати людей похилого віку. А їм, знаєте, спілкування не вистачає часом набагато більше, ніж фізичної допомоги.

Я, звичайно, намагаюся дзвонити частіше. Не завжди вдається виділити час. То робота, то свої турботи. Загалом, звичайна справа.

Перші кілька разів, коли доглядальниця приходила, я теж була присутня. Треба було переконатися, що людина приходить порядна. А то бувають такі вульгарні жінки, що крім прибирання встигають і всі ящики та комоди обшарити.

Наталя Петрівна, так звали доглядальницю, займалася виключно поставленими завданнями. Приходила завжди вчасно, акуратно складала в коробку чеки і звітувала про покупки.

Я вже зітхнула, як раптом зателефонувала бабуся Катя і сказала, що вигнала доглядальницю. Я просто не повірила своїм вухам.

— Що трапилося, бабусю? Наталя чимось образила вас? Здачу не віддала чи що? – засипала я стареньку запитаннями.

Все виявилося набагато простіше. Виявляється, бабуся приревнувала няньку, що приходить, як ми її називали між собою. Та до кого, до діда!

З якогось переляку старенькій здалося, що доглядальниця якось не так дивиться на її чоловіка. Якому на хвилиночку добре так за вісімдесять.

Бабулі стало здаватися, що доглядальниця за її спиною до діда фліртує. Мовляв, намірилася видворити її, бабусю Катю, із просторої квартири та самій зайняти її місце.

— У діда мого пенсія хороша, мало в кого в місті така є, він ж шахтар. Ось вона й крутиться перед ним, заманює, — скаржилася бабуся в трубку.

Я зателефонувала до соцзахисту, але там заявили, мовляв, нічого не знаємо, ваша бабуся написала письмову відмову. Сказала, що послуг доглядальниці не потребує. А ми силоміць, мовляв, своїх долгядальниць ні до кого не прикріплюємо.

Я, отже, всю відпустку пороги в цій установі оббивала, тонну довідок і документів зібрала, а бабуся всю мою працю до дідька послала. Я знову пішла до них. Дід взагалі був не в курсі того, що відбувається, а бабуся повела мене на кухню і почала голосити. Нібито доглядальниця записки якісь старому залишала, побачення призначала.

Показала вона мені ті записки, а це реклама курсів, які під час соцзахисту відкриті спеціально для пенсіонерів. Там справді написано, мовляв, запрошуємо щосуботи з четвертої до шостої.

— Бабуся, — кажу я, — то це вона вам обом принесла. Їм такі листівки на роботі дають. Спеціально для людей похилого віку.

Баба Катя вперлася рогом. Ні, каже, нікому більше таке не приносять, я спеціально питала. Так може інші доглядальниці халатно поставилися до цих папірців. Вирішили, що вони не потрібні пенсіонерам, от і не роздають нікому.

Що робити не знаю. Просити соцзахист надіслати старшу доглядальницю? Так бабусі знову може щось привидитися. На старості років розігралася ревнощі.

Залишити стареньких без допомоги теж не можу. Не йти мені з роботи, щоб повноцінно про них піклуватися. Чоловік сміється, каже, що за бразильські пристрасті у наших пенсіонерів творяться. А мені не до сміху. Намагаюся втовкмачувати бабусі, що ніхто на її чоловіка не зазіхає. Все марно. Він у мене, твердить, ще чоловік хоч куди. Такі молодим і не снились.