Як знадобилася моя допомога, так я одразу стала дорогою невісткою

Мені 37 років, одружилася я пізно за мірками своєї родини. У нас прийнято не лише рано виходити заміж, а й допомагати сім’ї чоловіка.

Однак сім’я у нас нестандартна, тому що виходила заміж за розлученого чоловіка, що теж вважається нонсенсом для нас. Попередню невістку мати чоловіка любила і любить і досі.

Першій дружині мого чоловіка дісталося не просто безмірна любов і турбота з боку свекрів. Вони забезпечили її квартирою та машиною, досі дарують дорогі подарунки на свята.

Мені свекруха за всі ці десять років дарувала лише лазневий халат і кисле обличчя через те, що їхній син розлучився з першою дружиною.

Ми познайомилися з Максимом задовго до того, як він розлучився з першою дружиною. Що там там сталося, мене особливо не хвилювало. У тому шлюбі у чоловіка двоє дітей, він їх утримує та проводить разом час у міру можливості.

Свекруха спочатку мене не злюбила, а свекор їй всіляко підтакував. Навіть народження онука не розтопило їхні серця.

До мого сина батьки чоловіка ставляться посередньо. Зрідка дзвонять, пишуть, подарунки через раз шлють. На цьому їхня увага обмежувалася. Проте ситуація повністю змінилася рік тому, коли у свекрухи виявили серйозне захворювання.

Ірині Василівні потрібне постійне спостереження лікарів, фізіопроцедури та бажаний догляд удома. Свекр через здоров’я не може допомогти дружині.Мій чоловік постійно на роботі. Зовиці живуть далеко, і не мають можливості доглядати маму. З родичів залишаюся тільки я.

Є ще й перша невістка, в яку стільки років свекруха вкладалася і навіть й досі дає їй гроші. Чому б не звернутися по допомогу до неї?

На мій погляд, це був би справедливий вчинок, адже вони її вважають своєю дочкою, а вона їх батьками. Навіть мені в обличчя свекруха казала, що ніколи мене не прийме до своєї сім’ї, бо не благословляла вибір сина.

Усі 10 років до мене ставилися трохи краще, ніж до худоби, а тепер я вожу свекруху на процедури, домовляюсь із лікарями про обстеження та подальше переведення до столичної лікарні.

Я ставила пряме питання свекрусі, чому вона не звернутися за допомогою до улюбленої невістки. Вона відповіла, що та не зобов’язана їй допомагати. Адже зараз я її невістка!

До того ж я лікар, і краще знаюся на спілкуванні з колегами та призначенні лікування. Принаймні у цьому переконані чоловік та свекруха.

Я ж не бачу жодної різниці. До мене ставляться так само, як і до будь-якого іншого родича пацієнта. Але те, що мною зараз відверто користуються, мене дуже гнітить! Чоловік на боці батьків і вважає, що я мушу їм допомагати.

Його батьки мені нічого не подарували на весілля, хоча мали піднести золото. Квартирою мене не забезпечили, машину я брала за свої заощадження. Чому я їм щось винна?

Навіть якщо міркувати на рівні наших звичаїв, я скажу так. У нас прийнято, щоб батьки чоловіка задобрювали невістку подарунками та приємними матеріальними бонусами, а вона у відповідь доглядає їх і наглядає у старості.

Якщо мама чоловіка ставила ставку на першу невістку, обдаровуючи її дорогими подарунками та нерухомістю, то справедливіше з неї вимагати догляду. Але Ірина Василівна вирішила поберегти улюблену невістку, а використовувати мене. Мені прикро і я не знаю, що робити.

Емоційно я вимотана настільки, що вже готова пакувати валізи і йти від чоловіка. Я не претендую на його гроші чи блага його сім’ї. Мені не потрібне було ні золото, ні квартира. Я мріяла про добре ставлення з боку свекрухи та свекра. А вони до мене виявили таку непошану.

А зараз ще й лицемірять, аби отримати від мене вигоду. Бути рaбинею в сім’ї чоловіка я не планувала і не терпітиму таких принижень!

Улюбленою невісткою я все одно вже не буду, хоч би як старалася. Як тільки свекруха прийде в норму (я в це вірю), вона обов’язково поверне наші стосунки до початкового стану.