Анатолій попросив свою коханку поговорити з його дружиною, бо сам її боявся. Дружина Анатолія відправила коханку говорити до своєї свекрухи. Свекруха ж сказала їй піти до своїх батьків поговорити

Батьки Валентини розлучилися відразу, як вона закінчила інститут, отримала диплом інженера-конструктора і пішла працювати.

– Та ви що? Мама, тато! — здивувалася Валентина. — Стільки років разом і… вирішили розходитися? З чого раптом?

– Не раптом, доню, – зітхнувши, сказала мама.

— Ми вже давно це вирішили, — сказав тато.

– Відразу, як твій тато почав зустрічатися з іншою і вирішив мене кинути заради неї, – сказала мама. — Твоя ровесниця, між іншим.

– Тату? – вигукнула Валентина. — Як же ти міг?

— Кохання, доню, — зітхнувши відповів тато.

— І стільки часу ви… А чому не розлучалися? – запитала Валентина.

— А з розлученням тягли, бо тебе не хотіли хвилювати, — сказала мама. — Щоб ти спокійно закінчила інститут.

– І що тепер буде? – запитала Валентина.

– Та нічого особливого, – сказав тато. — Розлучимося. Квартиру нашу розміняємо, і роз’їдемося.

— І кожен житиме своїм новим життям, — сказала мама. — Ми й тобі, донб, купимо окрему квартиру.

Так вони й зробили. Розміняли свою велику п’ятикімнатну квартиру в центрі на три маленькі однокімнатні на околиці.

Розлучення батьків дуже сильно вплинуло на життя Валентини. Вона стала дивитися на своє життя і на життя людей, що оточують її, по-іншому.

«Тепер я бачу світ таким, яким він є насправді, — думала Валентина, — без ілюзій, фантазій та порожніх надій».

— Ні, Сергію, ми не можемо бути разом, — відповіла Валентина хлопцеві, з яким вже п’ять років зустрічалася і він зробив їй пропозицію.

– Але чому? — дивувався нещасний закоханий аспірант. — Ще недавно ти згодна була йти зі мною на край Землі.

– Іти з тобою? На край землі? — Валентина в’їдливо посміхнулася. — Щоб ти мене там через 25 років проміняв на якусь молоденьку? Ха, ха, ха. Я тепер не така дурна. Я тепер знаю, що таке життя у всіх його проявах. І я знаю, які сюрпризи воно іноді підносить.

— Але…

— Жодних але, Сергію, — різко сказала Валентина. — Стань нарешті дорослим. Хіба ти бачиш на мені рожеві окуляри? Їх більше нема. Тому ми розлучаємось зараз, а не через 25 років. А моїм чоловіком стане зовсім інший чоловік.

– Який? – не зрозумів Сергій.

— Який набагато старший за мене, — сказала Валентина.

І Валентина всерйоз взялася до здійснення задуманого.Своєю метою вона обрала Анатолія Івановича, директора того самого заводу, куди прийшла працювати інженером-конструктором після закінчення інституту.

Красива та смілива Валентина дуже швидко звернула увагу директора на себе. Вони почали зустрічатися і… через якийсь час Валетина поставила питання ребром.

— Анатолій, я тебе люблю, і хочу, щоб ми стали чоловіком та дружиною.

— Валя, я розумію, що я тобі подобаюся, — сказав Анатолій Іванович, — і я теж люблю тебе, але… Адже я набагато старший за тебе. І, крім того, у мене є дружина, Ольга. І донька. Між іншим, твоя ровесниця.

— Донька вчиться в інституті?

– На п’ятому курсі.

— Це саме те, що мені треба, — сказала Валентина.

— Ну, гаразд, гаразд, — погодився Анатолій Іванович. — У принципі, я згоден.

— Що означає «у принципі»? – не зрозуміла Валентина.

— Бачиш у чому річ, кохана, — сказав Анатолій Іванович. — Я хоч і хороший директор, але… щодо мого сімейного життя, то в ньому я повний нуль.

– В якому сенсі?

— Я підкаблучник, — сказав Анатолій Іванович. — Це тут, на заводі, я — цар і всемогутній вершник доль людських! Можу наказувати, вимагати і змушувати справи йти так, як мені хочеться. А вдома все по-іншому. Вдома в мене господарює Ольга.

— Я не зрозуміла, — сказала Валентина, — ти що мені відмовляєш?

– Ні! Ні! Кохана! — вигукнув Анатолій Іванович. — Як ти могла таке подумати, що я… Я люблю тебе. Тебе неможливо не любити. Ти гарна, молода, розумна, освічена… Знаєш, що означає для чоловіка в моєму віці закохатися в таку, як ти? О-о! Це, я тобі скажу…

– Так, вистачить! – сказала Валентина. – Що ти пропонуєш?

— Давай, ти сама поговориш із Ольгою, — сказав Анатолій Іванович.

– Я-я?! – здивувалася Валентина. – Поговорю з твоєю дружиною? Як ти собі це уявляєш?

– Дуже просто, – сказав Анатолій Іванович. – Прийдеш до неї і поговориш. Все їй розкажеш. А я її боюся, якщо чесно. А ти з нею… Як жінка з жінкою… Ну, розумієш. І якщо вона мене відпустить, то я одразу ж, не відкладаючи ні на…

– Я зрозуміла, – сказала Валентина і поїхала розмовляти з Ольгою.

Ольга виявилася на диво спокійною та вихованою жінкою. Розмова пройшла на кухні в тихій та спокійній атмосфері.

Ольга Павлівна напоїла Валентину чаєм та уважно вислухала її. Не перебивала, не ставила дурних питань, не влаштовувала істерик і не розігрувала мелодраматичні та потворні сцени з цього приводу. Нічого такого. Спокійно, впевнено дивлячись у вічі молодій суперниці.

– Ну що ж, – сказала вона. – Я вас зрозуміла. Ще чаю?

– Дякую. Достатньо. Як щодо Анатолія?

– А що Анатолій? — Ольга посміхнулася. — Тут, на мою думку, все ясно. В принципі… Я не проти.

— Що означає «у принципі»? – не зрозуміла Валентина.

— Бачите, Валя, в чому річ, — сказала Ольга. — Нічого, що я вас Валею кличу?

— Нормально, — нервуючи, сказала Валентина. – Давайте ближче до справи.

— Так-так, не відволікаємось, — продовжувала Ольга. — Я не проти розійтися з Анатолієм, тим більше, що я й сама вже думала про це. Втомилася, чи знаєте, від його цих витівок. Але є одне але”. Моя свекруха. Розарія Сергіївна.

— До чого тут ваша свекруха?

– Вона мене не любить. М’яко кажучи. І вважає, що я погана дружина. А я все життя, що живу з Анатолієм, намагаюся довести їй протилежне. У нас із нею щось на кшталт гри. Розумієте?

– Не розумію.

— Ну, хто має рацію. Я чи вона. І уявляєте, що вона скаже, якщо зараз я дам свій дозвіл на те, щоб Анатолій пішов? Вона скаже, що я погана дружина. І що вона завжди це казала. Отже, що?

– Що?

— Отже, вона переможе у нашій суперечці. Я цього не хочу. Тому, голубонько, їдьте до Розарії Сергіївної і домовляйтеся з нею. І якщо вона…

– Я зрозуміла! Зрозуміла! – сказала Валентина. — Давайте адресу вашої Розарії Сергіївної.

Валентина поїхала до мами Анатолії.

– Ну? Чого ти хочеш? — грубо поцікавилася Розарії Сергіївна після того, як почула, що їй сказала Валентина. — Від мене тобі чого треба?

— Скажіть своїй невістці, щоби вона не заважала щастю вашого сина, — сказала Валентина.

– Це що? Жарт такий? — спитала Розарія Сергіївна.

– Жодних жартів, – сказала Валентина, – все дуже серйозно.

Розарія Сергіївна набрала номер Ольги та включила гучний зв’язок.

— Зараз ми все з’ясуємо, — сказала вона Валентині, чекаючи на відповідь, — Олю, ти? Вітання. Оля, до мене прийшла якась … (дуже грубе слово) і ось уже цілу годину пудрить мені мозок. Каже, що це ти її прислала. Ви що там усі, з дуба впали?

— Мамо, я нікого до вас не надсилала, — відповіла Ольга. — Думаю, це якась авантюристка. Перевірте документи.

Розарія Сергіївна суворо подивилася на Валентину та показала на свій телефон.

— Ви все чули, голубонько? – сказала вона.

– Та ви що?! Знущаєтесь, Ольга? — мало не плачучи, закричала Валентина. – Це ж я. Валентина. Ми дві години тому з вами розмовляли.

— А-а, Валя, це ти, — Ольга одразу пом’якшила тон. — А я й не зрозуміла одразу, про кого це Розарія Сергіївна каже. Обізвала тебе. Тепер ти розумієш, що це за жінка, і як мені важко з нею. Ось вона завжди так і…

— Я тут, між іншим, і все чую, — сказала Розарія Сергіївна

– Так-так, вибачте, – сказала Ольга, – це я захопилася. Валя від мене прийшла, від мене. Документи можна не дивитися. Я за неї ручаюся. Ви допоможіть їй, чим можете.

Розарія Сергіївна відключила телефон та подивилася на Валентину.

— Значить, кажеш, хочеш ощасливити мого сина? — суворо спитала вона.

— Ми кохаємо одне одного, — скромно сказала Валентина.

Розарія Сергіївна зітхнула.

— Кохання, кохання, — сказала вона. — У мене ось теж… Кохання було. Як зараз пам’ятаю. Це сталося коли я в інституті навчалася. І ось ми всім курсом поїхали на картоплю.

— Розарія Сергіївна, давайте про картоплю в наступний раз? – сказала Валентина. – Давайте по суті.

— Так-так, по суті, — схаменулась Розарія Сергіївна. — У принципі я не проти.

– Так! – багатозначно сказала Валентина. — І що ще потрібно? Кого ще мені потрібно повідомити? У кого ще дозвіл отримати?

— Ти зрозумій мене правильно, доню, — сказала Розарія Сергіївна. – Нічого, що я тебе донечкою назвала? Адже ми тепер начебто…

– Нічого, нічого, – поспішила сказати Валентина.

— Так ось, — продовжила Розарія Сергіївна. — Що це я? Ах так. Щоби все у вас з Анатолієм добре було, треба, щоб і твої батьки згодні були. Адже ми тоді будемо як одна сім’я. Я правильно говорю? Аж раптом вони не схвалять твій вчинок? Як же після всього цього ви житимете? Про яке ж тоді щастя у вашій сімʼї може йтися?

– І? Що ви хочете від мене? – запитала Валентина.

— Що я хочу, — сказала Розарія Сергіївна. — Поговори ти зі своїми батьками. І якщо вони будуть не проти, то і я не проти. І скажу Ользі, щоб і вона не заперечувала. Зрозуміла?

Валентина зателефонувала своїм батькам та призначила їм зустріч для серйозної розмови.

– Ні, ні, ні і ще раз ні, – сказав тато, – категорично ні. Виходити заміж за якогось… (дуже погане слово). Хай він і директор, хай він і… Він же набагато років за тебе старший! Ти розумієш, що робиш? Та він піде від тебе вже за тиждень, як ви станете разом жити. І ти залишишся сама.

— Та чому ж піде? – не розуміла Валентина.

— Та тому, що ти дістанеш його своїми витівками. Різниця у віці, доню, це не жарт. Думаєш, йому в його віці легко буде бігати за тобою по всіх твоїх клубах та дискотеках? А спілкуватися із твоїми друзями? Думаєш, для нього це буде таке велике щастя? А чекати і ревнувати тебе вечорами, коли ти затримуватимешся, не зрозумій де?

— Та чому не зрозумій де? — дивувалася Валентина. — Чому ревнувати? Адже ти пішов від мами, і все нормально. Адже тебе не вигнали?

— Та в тому й річ, що…

— Ми не хотіли тобі говорити, доню, — сказала мама, — але ми з твоїм татом знову разом.

– Як разом? – вигукнула Валентина. – І давно?

– Давно, – зітхнувши, сказав тато. — Живемо в мене, а мамину квартиру здаємо.

– А чому мені не сказали? – запитала Валентина.

— Не хотіли тебе зайвий раз турбувати, доню, — сказала мама.

— Ось тому ми й кажемо своє категоричне ні, — сказав тато.

Цієї ночі Валентина майже не спала. Думала про своє життя, життя інших людей. І в результаті не придумала нічого іншого, як повернутися до Сергія, який кликав її заміж. Вона подзвонила йому і сказала, що їм треба зустрітися і серйозно поговорити.

Прокинулася Валентина у гарному настрої. Поснідала та поїхала на роботу.

— Ну, як все пройшло? – запитав Анатолій Іванович.

— Ми розлучаємося, Анатолію Івановичу, — сказала Валентиа.

— Ольга не дозволила? – запитав Анатолій Іванович.

– Та ні, – сказала Валентина, – Ваші якраз усі згодні. А ось мої… виявилися проти.

— А вони тут до чого?

— Довго розповідати, Анатолію Івановичу, — відповіла Валентина. – Зараз не до цього. Роботи багато.

Валентна посміхнулася та пішла працювати. Анатолій Іванович теж зайнявся справою. А за півроку вона вийшла заміж за аспіранта Сергія.