Сергій спеціально шукав собі в дружини непоказну, приїжджу дівчину. Відразу після одруження став її “виховувати”. Але він і не думав, що вона може показати характер

— Ти думаєш, що стала моєю дружиною і тепер можеш поводитись, як захочеш? – говорив Сергій дружині. — Помиляєшся, голубонько. У нашій сім’ї ти поводитимешся так, як я скажу. На тій простій підставі, що я чоловік і я в цьому домі господар.

Сергій був виним чоловіком. Він подобався багатьом жінкам. І коли він повернувся з армії, багато дівчат мріяли стати його дружиною. Але з багатьох претенденток Сергй вибрав тиху, боязку, непоказну Валентину. Вона стала його дружиною.

— А я так і не думаю, — злякано відповіла Валентина.

— Та ні, голубонько, — повчально казав Сергій, — саме так ти й думаєш. Оце що?

Сергій показував свої черевики Валентині.

– Чому вони брудні? – цікавився Сергій. — Чи, на твою думку, я їх повинен чистити?

— Зараз почищу, — злякано казала Валентина.

— Та мені вже треба йти… На роботу, — сердився Сергій. — Зараз вона почистить… Черевики, люба моя, чистять увечері. Увечері! А не вранці, коли я на роботу спізнююся.

Коли Сергій повернувся з армії, батьки подарували йому двокімнатну квартиру.

– Живи, синку, – сказав батько. — І нехай у тебе буде все добре.

— Можеш тепер і одружуватись, — сказала мама. — Ви маєте де жити.

Сергій прийняв подарунок батьків як щось зрозуміле. Іншого він від них і не чекав.

— Ну і пощастило тобі, Сергій, — заздрили друзі. – У 22 роки вже своя квартира. Та ще й двокімнатна. І як це твої батьки на таке наважилися?

— Це їхній батьківський обов’язок, — казав він своїм друзям. – А що? Батьки, якщо вони є справжніми і люблять свого сина, повинні створити всі умови для його щасливого життя.

Сергій навіть не поцікавився у батьків, звідки взяли гроші на купівлю цієї квартири. Адже його батьки не були багатими людьми. Звичайні робітники.  Але вони продали свою дачу.

Коли Сергій пішов до армії, вони вирішили, що найкраще їхньому єдиному синові, коли він повернеться з армії, починати самостійне серйозне доросле життя, не маючи квартирних проблем. Їх навіть не налякало те, що тепер у них не було їхньої улюбленої дачі, на яку вони їздили все життя.

— Дача вже старенька, — казала мама. — Та й не любить її Сергійко.

– Це точно, – погоджувався батько. — Тим більше, що ми не просто продамо її, а купимо за допомогою цих грошей квартиру.

— А Сергію краще жити окремо від нас, — казала мама, — тоді й сваритись будемо менше. І коли він одружиться, то нам із його дружиною буде простіше налагоджувати стосунки.

Сергій почав жити самостійно. А через три роки й одружився. Сергію тоді було 25, стільки ж, скільки його обраниці.

До вибору нареченої він підійшов серйозно.

— Мені не потрібна багата і самостійна дружина, — розмірковував Сергій. — Надивився я на наших гордих і незалежних красунь. Особливо, якщо красуня набагато молодша за чоловіка, та ще й свою квартиру має. Такою не покомандуєш. А от якщо взяти за дружину свою ровесницю, у якої кута свого немає. Та ще й не так щоб гарну, ось це буде правильно. Така не втече. Таке буде все життя вдячна.

Саме з цієї причини Сергій і одружився з приїжджою Валентиною: скромною, непоказною та тихою жінкою, щоб усе життя вона йому вдячна була.

Але тут треба сказати, що, за всієї своєї непоказності, Валентина була талановитим інженером. Вона закінчила університет та успішно працювала на якомусь заводі. Вона була дуже хорошим фахівцем в своїй справі.

Із Сергієм її познайомили подруги.

— Зрозумій, Валю, — казав Віктор. — Ти приїхала сюди з глуші якоїсь. Я, можна сказати, даю тобі можливість стати культурною жінкою. Так користуйся, безглузда, наданою тобі можливістю. І якщо приїхала до столиці, то відповідай їй, так би мовити.

Як так вийшло, що розумна жінка, яку на роботі не просто цінували, а обожнювали, вдома перетворювалася на тиху покірну служницю?

Причина тому одна – Валентина покохала Сергія. До Сергія на неї взагалі ніхто не звертав серйозної уваги. І те, що Сергій запропонував вийти за нього заміж, для Валентини було підтвердженням, що і він її любить.

Одразу після весілля Сергій почав, як він сам казав, виховувати дружину. Звідки в нього виникла така ідея? Не зрозуміло. Сам щось собі вигадував, а тепер втілював у реальність свої дивні ідеї.

— Ти не думав про дітей, — запитала якось Валентина.

Сергій із цікавістю глянув на Валентину.

— Ти гадаєш, що готова стати матір’ю? — серйозно спитав Сергій.

— Думаю, що так, — просто відповіла Валентина.

— Ти дивна жінка, Валентино, — багатозначно казав Сергій. — Я ось дивлюся на тебе і не розумію, ти серйозно це зараз сказала чи жартуєш?

– Я серйозно, – Валентина не могла зрозуміти, що саме не подобається її коханому чоловікові.

— Ну, дивись, — сказав Сергій. – Яка ти мати? Готувати ти не вмієш. Я раніше тобі про це не говорив, бо ображати не хотів. А як ти прибираєш квартиру? Ось загляни під диван.

Сергій проводить рукою під диваном і показує Валентині долоню в пилюці.

– А це що? Ти хочеш, щоб мої діти росли в такому бруді? — спитав Сергій. — І це я ще мовчу про те, як ти переш і прасуєш. Ти тільки псуєш усі речі. Адже ці речі дістаються мені не безкоштовно. Я багато і тяжко працюю, щоб купити їх.

Сергій справді багато і тяжко працював. Він був зварювальником. Заробляв непогані гроші. Але він і подумати не міг, що його дружина, його тиха та непоказна Валентина, заробляла як п’ять таких зварювальників як Сергій. Але ж був гордим чоловіком. Йому не було коли було поцікавитися зарплатою дружини. Він був упевнений, що інженер на заводі не може багато заробляти.

— Вибач, Сергій, — казала Валентина, — я виправлюсь. Я навчуся готувати і прибирати квартиру краще. Обіцяю. Адже я теж працюю, не встигаю все це робити якісно. Але я буду старатись.

– Працює вона! — обурювався Сергій. — знаю, як ви, інженери, працюєте. Весь робочий день, мабуть, тільки й робите, що чаї ганяєте.

– Ні, – запевняла Валентина чоловіка на повному серйозі, – ми не ганяємо чаї. В нас дуже багато роботи. Іноді навіть обідати не встигаємо. Виконуємо велике замовлення. Роботи на роки наперед. Ми співпрацюємо з кількома зарубіжними фірмами та…

— Досить мені казки розповідати про свій завод, — грубо сказа Сергій. — Працює вона… Та ти гадки не маєш, що значить працювати.

Я взагалі проти того, щоби ти працювала. Але я не збираюся тобі нав’язувати свою волю. Якщо хочеш, працюй, але про одне тебе прошу, більше про свою роботу мені не говори. І про дітей питання більше не порушуй. Не готова ти ще стати матір’ю. І я не знаю, чи будеш колись готова. Чесно кажучи, маю сумніви.

А що батьки Сергія? Вони дуже переймалися Валентиною. Бо чули, як син розмовляє зі своєю дружиною. А Сергій постійно в чомусь дорікав Валентині і завжди робив їй якісь зауваження. Але Валентина дивилася на це спокійно, бо кохала свого чоловіка.

— Синку, — казала мама, — не боїшся, що вона від тебе піде. Ти так грубо з нею розмовляєш?

— По-перше, я не грубо з нею розмовляю, а правду говорю. Це різні речі. А по-друге, куди їй іти? — посміхався Сергій. — Хіба що у гуртожиток свій заводський? Та де вона ще знайде такого, як я? Кому вона потрібна?

— А ти її любиш, сину? — серйозно питав батько.

— Кохання, тату, поняття складне, — гордо відповів Сергій. – Абстрактне, точніше. Кожен його розуміє по-своєму. Їй зі мною добре, отже, кохає. Ну і мені з нею непогано, отже, і я люблю.

Батько махнув рукою.

— Нехай самі розуміються, — сказав він дружині. — Якщо живе з ним, то їй справді все подобається.

Але на Валентину остання заява Сергія, що вона не може бути доброю матір’ю, дуже сильно подіяла. Валентина замислилась. Адже вона не просто так поставила питання про дитину. Вона не сказала чоловікові про свою вагітність. Вона просто подала на розлучення та пішла від Сергія. Звичайно ж не до гуртожитку. Вона винайняла собі квартиру.

Сергій дізнався про те, що Валентина з ним розлучається, по порядку, який знайшов у поштовій скриньці. Вчинок Валентини дуже серйозно розсердив його.

— Невдячна, — кричав Сергій, ходячи своєю квартирою. — Понаїхали. Я їй, можна сказати, всього себе віддав, а вона… Невдячна. Думає, що налякає мене своїм розлученням. А я ось візьму і розлучуся з нею. Думає, що я проситиму її не йти. Не дочекається.

Коли батьки Сергія дізналися про це, дуже засмутилися. Вони зателефонували Валентині, просили її не йти від їхнього сина.

Валентина запросила їх до себе у гості.

— Не йди, Валюшо, — просила мама, — ми з ним поговоримо. Він раніше не був таким.

Батько Сергія більше мовчав, але завжди підтакував дружині.

— Все буде гаразд, — відповіла Валентина. — Я знаю, як виправити. Не бійтеся цього розлучення. Обіцяю вам, що скоро ми знову будемо разом з ним.

Батьки Сергія не зрозуміли, що вона має на увазі, але повірили їй та заспокоїлися.

Через два місяці після розлучення з Сергієм, Валентина народила сина — копію Сергія. Невдовзі після цього Валентина купує собі квартиру у новому будинку біля міського озера та запрошує у гості батьків Сергія.

Ті, як побачили онука, від щастя не знали, що й сказати. Батько одразу поїхав за сином, і Сергій уже за годину був у квартирі Валентини.

— Пробач, — сказав Сергій, — сам не збагну, що зі мною було. – Але коли ти пішла від мене, я тільки тоді зрозумів, що люблю лише тебе! І мені більше ніхто не потрібний.

Валентина вибачила Сергія і за місяць вийшла за нього заміж.

Коли Сергій дізнався, ким працює його дружина і скільки заробляє, він широко розплющив очі від подиву і сказав лише чотири слова.

– Я теж так хочу.

Зараз Сергій заочно навчається у тому ж інституті, в якому навчалася Валентина. Живе у дружини. Свою квартиру здає. Мріє стати високооплачуваним інженером та купити батькам дачу.