Чоловік влаштовує матері свята, а мене «балує» залишками з їхнього столу. Не знаю як мені бути. Розлучитися тільки через те, що чоловік любить маму більше, ніж мене? Він мені дорогий. Але терпіти його неувагу теж немає жодних сил

Мамин синок — це діагноз. Відчайдушно жалкую про той день, коли вирішила пов’язати свою долю з чоловіком, який ніяк не може відірватися від спідниці мами.

Олег мені сподобався з першого погляду. Ні, не зовнішністю, хоч він досить симпатичний чоловік. Було в ньому щось таке домашнє та зворушливе, чого сьогодні взагалі не зустрінеш. Якщо інші хлопці частіше думали про себе, то Олег завжди цікавився лише мною. Так ось такий банальний приклад. Попередній мій хлопець завжди просто запитував, як минув мій день.

Ну, знаєте, це банальне «як справи, що нового». А Олег ставив правильні запитання. Чи втомилася я, чи встигла поїсти і чи не замерзла, якщо на вулиці була холодрига. Такою увагою він уклав мене на обидві лопатки. Чудовий буде чоловік, пам’ятаю, подумала через місяць після знайомства. Щоправда, були і дива у його поведінці.

Наприклад, вечорами він завжди дзвонив мамі в один і той же час. Докладно звітував, як минув його день. І навіть розповідав, що їв на обід. Наче йому не тридцять, а десять років і він один повертається додому після продовження у школі. Але я відкинула свої підозри. Зрештою хто з нас без недоліків?

До весілля Олег оточував мене нескінченною увагою. Квіти без приводу, подарунки — все, як у якомусь жіночому романі. Закрутив голову одним словом.   Але це, як я тепер розумію, були квіточки. Ягідки почалися пізніше. Перші півроку після весілля також були чарівними.

Ми мешкали окремо, купили квартиру в іпотеку. Частину суми дали мої батьки, частину заробили самі. Свекруха від щедрот панських відвалила тисяч тридцять. Але при кожній нагоді пенсіонерка урочисто нагадувала, що за квартиру ми повинні сказати їй спасибі.

— Нічого вам не шкодую. Могли б і більше мені приділяти уваги. А то одружилися, поїхали в інший район і дзвоните раз на тиждень, — бурчала старенька.

Особисто я воліла зі свекрухою спілкуватися якнайменше. Мені вона якось одразу не сподобалася. Владна така тітка. Чоловіка загнобила так, що той і слово їй упоперек сказати не може.

Олег спочатку, у наш медовий місяць, мамі теж дзвонив рідко. Але потім вона, мабуть, взяла його в обіг. І мій чоловік невпізнанно змінився.

Ви не подумайте, я людина невибаглива. Не якась там фіфа чи принцеса на горошині. Подарунків та квітів щодня не прошу. Без сніданку в ліжко теж чудово обходжуся. Але банальну увагу на день народження або восьме березня все ж таки чекаю.

А що виходить у нас? А в нас розпочався натуральний цирк. На день народження свекрухи Олег знімає ресторан та влаштовує розкішне свято. Запрошує місцевих зірок-музикантів, засипає матір квітами та дарує мало не діаманти.

Що отримую я на день народження? Скромний букет польових квітів і перевід на карту теж досить скромний. Ніхто, як мені було обіцяно, мене на руках не носив і ванну шампанським не наповнював.

Не скажу, щоб я чекала на своє свято якесь масштабне свято. У крайньому випадку, якщо немає можливості вийти в люди, можна зробити романтику і вдома. Ті самі свічки, вечеря. Та я раділа б, як дитина. Вражень мені вистачило б до наступного дня народження.

І так кожне свято. На новий рік свекруха отримує троянди (уявляєте, скільки вони коштують узимку?) та сертифікат у спа-салон, найдорожчий у місті.

Я ж на головне свято стаю щасливою володаркою набору сковорідок. То в мене радості повні штани були, можете собі уявити.

Апогеєм цього цирку стало восьме березня. Олег зірвався з роботи, поїхав вітати свою матусю. Вручив їй розкішний букет троянд і величезний торт, випечений на замовлення.

А мені він привіз, ви тільки не падайте, шматочок від цього тортика. Так-так, один маленький шматочок, що сиротливо бовтався у величезному пластиковому контейнері.

Такого міжнародного жіночого дня в мене в житті не було. Навіть найзаваленіші мої колишні хлопці завжди дарували квіти та непогані подарунки.

А рідний чоловік, мамин синочок, ось так зі мною обійшовся. Відкрито і без жодної сором’язливості показав, що мама йому дорожча за дружину.

До речі, мама не вічна, а дружина, тобто я, буде з Олегом ще дуже довгий час. Щоправда, я почала сумніватися, чи дійсно я хочу провести ці роки саме з ним.

Я пробувала відверто говорити з чоловіком. Розповідала, що теж заслуговую на його увагу. Я ж не сусідка, а дружина. Олег ображається і відповідає, що мама є мама. І немає нікого дорожчого за цю людину. Розумію, що він транслює думки свекрухи, але від цього мені ще образливіше.

Їй час уже відпустити сина, дати йому жити своїм життям. Але ні, вона вчепилася в мого чоловіка і міцно тримає своїми пальцями.