Я побачила рідного брата із коханкою. Тепер не знаю, чи варто розповідати про це його дружині

Мій брат Микита – ловелас ще зі школи. Всі йому говорили про те, який він красень, та й відображення у дзеркалі це підтверджувало. У результаті Микита ставив у своєму уявному блокноті чергову галочку, а під дверима нашого будинку ридала ще одна закохана дівчина.

Я до такої поведінки Микити давно звикла, тому новина про його одруження у 23 роки, м’яко кажучи, мене здивувала. Наречена брата – Соня – при знайомстві виявилася приємною, милою дівчиною.

Брат, як ніколи, був з нею ніжний і ввічливий. Спочатку я, правда, подумала, що Микита незабаром стане батьком і тому зробив пропозицію. Але незабаром з’ясувалося, що це не так. Це була любов. Принаймні так мені тоді здалося.

Соня була чудовою дружиною та господинею. Вона примудрялася підтримувати в будинку чистоту та затишок, смачно готувала, а для непроханих гостей Соня завжди тримала якусь випічку власного виробництва. При цьому дружина брата примудрялася завжди приголомшливо виглядати. Загалом мрія, а не жінка.

За два роки після весілля у пари народилася дочка Мілана. Брат був на сьомому небі від щастя. Того дня, коли ми забирали дівчат із пологового будинку, він їхав за кермом машини, яку прикрасив наклейками із зображеннями рожевих колясок та плюшевих ведмедиків, а сам вигукував, що він їде за донькою.

Це була найзворушливіша картина, яку я тільки могла уявити. Мені здавалося, що Микита нарешті знайшов себе і став зразковим чоловіком і батьком. Але нещодавно Соня почала скаржитися на те, що чоловік частенько затримується на роботі через те, що прагне здобути нову посаду.

Тут я вже насторожилася. Це було найпоширенішою відмазкою Микити для набридлих шанувальниць. Але Соня – не шанувальниця, а дружина, мама його дочки! До того ж, я сама до неї дуже прив’язалася, ми стали близькими подругами.

Правда, лякати зовицю я все-таки не стала – не знаю, чому брат затримується на роботі, за руку я його не ловила. А кілька тижнів тому мої підозри таки підтвердилися.

Справа в тому, що сусідка попросила мене забрати посилку у сусідньому місті. Вона сама захворіла, тож не могла за нею з’їздити. Я погодилася, забрала необхідну мені коробку і вирішила прогулятися центром міста, так як я була там вперше.

Яке ж було здивування, коли біля одного з фонтанів я побачила брата, який обіймав за талію молоденьку дівчину. Вони мило гуляли. На щастя, Микита мене не помітив, хоча мені хотілося підійти до нього ближче і заліпити ляпас.

Додому я їхала у змішаних почуття, поки що нікому нічого говорити не стала. Можливо, гірка правда нікому не потрібна.