Поїхала на заробітки, щоб побудувати великий будинок для своєї. Але якби знала, чим мені це аукнеться. Заробила, називається, собі на житло

Ми з батьками все життя жили бідно. Своєї квартири ніколи не було. Тому моєю головною мрією було заробити гроші на житло, своє гніздечко. У 35 років я поїхала на заробітки за кордон та почала відкладати гроші на будівництво будинку. Хотілося, щоб у ньому могли жити і я, і моя дочка із майбутнім чоловіком.

Додому я приїжджала дуже рідко. Працювала без вихідних, щоби швидше здійснити задумане. Мені було начхати на себе, на здоров’я. Я думала лише про те, як повернуся на батьківщину і почну жити зовсім по-іншому. А моя дочка тим часом перебувала під опікою моєї мами.

Я рано народила, а мама допомагала мені з самого початку. Вона, можна сказати, для Насті стала другою повноцінною матір’ю. Тому я їхала до Італії із чистою совістю. Розуміла, що онука не стане для бабусі тягарем. У них був свій, мені невідомий зв’язок.

Будинок ми почали будувати за 10 років. Моїй доньці тоді було вже 25, і вона брала активну участь у всіх роботах. А потім Настя вийшла заміж, і до будівництва підключився мій новий зять. Усі розуміли, що у будинку житиме вся родина. Тож у їхніх інтересах було скоріше закінчити всі роботи.

Щоб довести справу до кінця, знадобилося повних три роки. Я приїхала на новосілля, яке влаштувала моя дочка. Боляче згадувати, але моя мама дос цього не дожила. Ми зібралися у вузькому сімейному колі. І Настя раз у раз питала, коли я збираюся повертатися додому.

Було видно, що донька не дуже хоче, щоб я поверталася так швидко. Але я сама теж не поспішала. Вирішила ще кілька років точно побути в Італії. До того ж я не могла просто так взяти і кинути людину, яку доглядала всі ці роки. Пройшло 5 років з того часу. І я подумала приїхати додому на якийсь час просто погостювати.

Яким же було моє здивування, коли вдома на мене ніхто не чекав. Настя виділила мені найменшу кімнату в хаті. Відразу показала, що вона господиня і з нею треба рахуватися. Хоча, нагадаю, будинок оформлено на моє ім’я. Ми почали постійно сваритися, тому що я все робила не так, як хотіла моя дочка.

То я випадково її чашку візьму, то не тим рушником витру руки чи посуд на кухні. До побутової техніки Настя взагалі не підпускала мене. Все треба робити під наглядом, інакше я щось зламаю, а ремонт дорогий.

Мене це так сильно обурило, що ми почали сваритися. Я нагадала дочці, за чиї гроші це було куплено. А вона почала дорікати мені, що мене тут не було, коли будинок будувався. Мовляв, вона вклала в нього не менше ресурсів, ніж я.

Я поїхала, так і не змирившись з дочкою. Не знаю, що робити. Жити з нею та зятем я навряд чи зможу. Заробила, називається, собі на житло. Думаю тепер над покупкою квартири. Але скільки ще років доведеться пробути в Італії, щоби заробити гроші на нове житло? Як же прикро, що дочка така виросла!