Чоловік не послухав поради дружини і вирішив власноруч зібрати меблі. Краще б він покликав майстрів

Діма відкинув викрутку і від полаявся. Ну хто, хто смикав його за язик, коли він голосно заявив у магазині, що не потрібні їм жодні збирачі, він сам все збере.

Хоча дружина тягла його за рукав і шепотіла, що може простіше заплатити, ніж самому возитися, гроші ж не такі й великі. Але тоді Діма думав інакше – це ж 500 гривнгь!

Ха! Усього 500 гривень, а наскільки стало б простіше жити! Сидів би зараз, телевізор дивився, чипсами хрумтів. Але ні, тепер це вже справа честі – зібрати з цієї купи палиць, шурупів та іншого мотлоху шафу.

Можливо, справи у Діми йшли б не так сумно, якби у своїй гордині він не викинув інструкцію зі збирання.

– Я що, чи не мужик чи що? Не зберу без інструкції? – гаркнув на дружину Діма, коли та несміливо порадила йому не поспішати з викиданням інструкції.

Ось тепер він страждав. Половину вечора він потратив, щоб якось розібратися, що тут до чого та чи всі деталі на місці. Друга половина вечора пішла, щоб потай від дружини знайти в інтернеті інструкцію.

Він знайшов її. Щоправда, там були не всі деталі, а сама інструкція була написана китайською, але в іншому вона Дімі видалася переконливою. Він приступив до збирання. Але навіть із цією інструкцією виходило погано. Деталі не хотіли збиратися в єдину конструкцію.

Вже кілька разів Дімі доводилося все починати заново. Дружина несміливо сунулася, щоб покликати чоловіка на вечерю, але від його шаленого погляду вона ойкнула і поспішила втекти з кімнати.

Ішла сьома година мук. Дружина вже мирно спала, а Діма дав собі слово, що не ляже спати, доки не збере цю конструкцію. Що він, чи не мужик чи що?

Очі вже злипалися, Діма двічі впустив собі на ногу важке дерево, що його на якийсь час збадьорило. Під час складання він встиг прищемити собі палець, боляче стукнутися коліном і зламати шуруповерт.

Скільки разів Дімі хотілося все кинути і вирушити спати до коханої дружини, але чоловіча гордість змушувала його залишатися на місці.

“Зберися, тряпка, і збери цю шафу, якщо за тисячу рублів її хтось був готовий зібрати, то невже ти з цим не впораєшся”, – з цими думками Діма вступав у новий раунд боротьби з розбірними меблями.

– Козли безрогі! Частини деталей немає, частина деталей взагалі не потрібна! Ну хто так робить! – шипів він крізь зуби, щоб висловити обурення, але не розбудити дружину.

У Діми тремтіли руки, смикалося око і боліла нога. У коліні неприємно хрустіло, а в голові немов в церковні передзвін звучав, але він був гордий собою.

Перед ним стояла шафа, яку він зібрав сам! Без якихось лівих інструкцій, без підказок та абсолютно безкоштовно!

Здоровою ногою він засунув під диван непотрібні деталі, що залишилися. Він неймовірно пишався собою. Залишилося тільки дочекатися, коли прокинеться дружина, щоб подивитись на неї поглядом переможця та вимовити промову.

Діма сів на диван, щоб продумати ту саму промову, якою соромитиме дружину за невіру в його сили, але сам не помітив, як заснув.

Прокинувся він від вигуку дружини. Вона стояла у дверях і розглядала творіння рук свого коханого чоловіка. Діма узявся в боки і гордо позіхнув.

– А я тобі казав, що сам упораюсь, а ти мені не вірила! Ось тепер переконалася, який у тебе чоловік рукастий? – орлом дивився на дружину Діма.

Та тільки кивала, не зводячи погляду з Діминого творіння. Переконавшись, що справив на дружину незабутнє враження і вона шокована його потужним інтелектом і золотими руками, Діма крекчучи піднявся і поплентався до спальні, досипати.

А дружина, провівши його поглядом, продовжила дивитися на зібрану чоловіком шафу. Вона була трохи кривувата, і де-не-де стирчали чомусь цвяхи, але все одно вона стояла і падати не думала.

– Непогана шафа вийшла, – зітхнула жінка. – Тільки ось це мало бути дитяче ліжечко.

Але про це вона чоловікові не скаже, бо любить свого майстра із золотими руками, хай навіть вони й ростуть не з того місця.