Хоч і з другої спроби, але мені все ж таки пощастило зі свекрухою

Я стільки разів чула історії про злісних свекрух, що знайомитися з мамою свого майбутнього чоловіка не хотіла категорично і відтягувала цей сумний момент, як могла.

Все обтяжувалося ще й тим, що цей шлюб у мене вже другий. Вперше заміж я вийшла досить рано. Це зараз, коли мене життя вже чомусь навчило, я розумію, що я незаміж тоді йшла, а саме тікала з дому.

Вся річ у моєму вітчимі. Ми з ним категорично не зійшлися у характерах та поглядах на життя. Можливо, якби ми познайомилися з ним, коли мені було років із п’ять, то ситуація склалася б інакше.

Але мама привела до будинку вітчима у розквіт мого перехідного віку. Мені було тринадцять і до цього ми з мамою жили душа в душу. Наші стосунки були абсолютно комфортними та вільними. І тут він з’явився!

Я досі не можу зрозуміти, що мама в ньому знайшла. Але вони вже багато років разом і це – її вибір. На мене ж, з його приходом, почали сипатися підколки, знущання та інша прихована агресія. І безглузда я, і безрука, дармоїдка і ще багато неприємних недрукованих слів.

Зрозуміло, що перший шлюб не склався. Але після розлучення я до матері з вітчимом уже не повернулася. Винаймала житло і зажила нарешті вільним життям. Добре, що мізків вистачило в першому шлюбі не мати дітей.

До речі, моя перша свекруха була просто чудовиськом. Хоча ні, не чудовисько, а втілення мого вітчима тільки в жіночому образі. Вона і лаяла мене практично тими самими словами.

А тут майбутній чоловік тягне знайомитись з батьками. Звичайно, мені було так страшно, що не описати словами. Досвід уже був. І не діяли на мене розповіді чоловіка, що мама у нього чудова людина і буде тільки рада.

І ось настав день ікс. Тягнути було далі вже нікуди. Заява вже лежала у РАЦСі. Як тільки чоловік представив мене своїй матері, та підійшла до мене і ніжно взяла за плечі:

-Ну, нарешті у мене дочка буде! – І обняла.

Я під враженням від такого прийому так і просиділа мовчки майже весь вечір. А майбутня свекруха мені розповідала, як вона рада, що нарешті в житті її Костика з’явилася я. Що не треба їй хвилюватиметься за нього і чекати дзвінка після роботи. Що вона точно бачить, що він закоханий у мене до вух.

Але найбільш незабутнім для мене став інший епізод. Після того як ми з батьками познайомилися, вирішили, що й самим батькам потрібно один з одним до весілля побачитися.

Влаштували знову вечір знайомств, щоб свати могли поспілкуватися. Вирішили це зробити на нейтральній території у нас.

Я, звичайно, приготувала купу всього на стіл. Я кручусь, накриваю на стіл, чоловік на кухні шукав штопор.

От і в цей раз вітчим щось знову почав говорити про мене неприємне:

– Так свати не в курсі ще, що у нашої Олени ручки з одного місця? Вона нічого не вміє. Це вона завжди була така, скільки пам’ятаю. Я б вам не рекомендував щось сьогодні їсти…

Вітчим хотів сказати ще щось, але тут свекруха крижаним тоном обірвала його промову:

– Олена тепер і наша дочка теж! Хороша чи погана, але наша. І не смійте так про неї говорити.

З того дня я від вітчима поганого слова більше не чула жодного разу. Він тепер про мене вважає за краще взагалі ніяк не говорити. Хвалити мабуть вище за його сили. Але й це – бальзам для моєї душі.

Так що моя свекруха – чудова жінка. Моя мамуля. Ніхто ніколи за мене так не заступався. Навіть рідна мати стільки років мовчки все це вислуховувала. Свекруха завжди мені каже, що коли раптом її син мене скривдить, щоб я одразу їй розповідала, а вона вже розбереться.

З чоловіком живемо ми добре. Але коли він ненароком мене чимось ображає, я завжди йому жартома кажу, що піду жити до мами. До його мами! І ми одразу миримось.