Батьки сваряться через брата, який сім’ю завів, а утримувати її не вміє та й не хоче. Мамі його шкода і вона постійно тягає йому допомогу, а тата це не влаштовує

Батько у нас дуже терпляча людина, але навіть її вже довела до кипіння поведінка сина Олексія. Навіщо було одружуватися та заводити двох дітей, якщо хочеш лежати на дивані та не працювати?

Тато заявив, що більше ні копійки не дасть синові, який уже звик до того, що самому намагатися не треба, йому всі принесуть у дзьобі батьки.  Але мамі такий підхід здався дуже жорстоким, бо там же синочок та онуки, як не допомогти, як не принести туди гріш і їжу.

Сваряться з приводу Льоші батьки вже не перший рік, але в таку гостру стадію конфлікт переріс лише кілька місяців тому.

Те, що синок виріс балованим і лінивим, батьки помітили пізно. Ось коли я з батьківського дому вчитися поїхала, то батьки з подивом про це і дізналися. Посуд перестав митися, сміття виноситися, а в кімнаті запанував бардак, бо раніше цим займалася я, а тут стало нікому.

Мама з татом бурчали, але що толку з їхнього бурчання? Льошці вони були до одного місця. Як то кажуть, собака гавкає, а караван іде.

Коли брат оголосив, що одружуватиметься, батьки отетеріли. Лежав собі на дивані, лежав, а тут одружуватись вирішив. І їхні думки розділилися. Тато вважав, що Льошці ще рано одружитися, бо на ноги він не встав, утримувати сімʼю не зможе. Вуз-то брат закінчив, але з роботою щось поки що не складалося.

Льоша працювати влаштувався, але грошей отримував мало. Але там і роботи теж мало. Але брата все влаштовувало і щось міняти не збирався.

Мама ж навпаки переконувала, що ось одружиться синок, у нього з голови всякі дурниці видує, працюватиме він на благо сім’ї. А якщо зараз його не підтримати, він взагалі на дивані закисне. Але це все були тільки розмови, братові їхнє схвалення було не потрібне, він все для себе вирішив. Весілля зіграли скромне, жити перейшли на орендовану квартиру.

Вже тоді брат періодично перехоплював у батьків грошей до зарплати і періодично віддавав. Батькам це не подобалося, але вони підкидали грошенят. А коли стало відомо, що брат із дружиною чекають на дитину, на них пролився дощ із подарунків. Малюка приданим забезпечили повністю, накупили все, навіть пустушки та підгузки.

Ну і, звичайно ж, гроші в сім’ю потекли річкою. Майбутній мамі треба нормально харчуватися, а на орендованій квартирі непогано б оновити шпалери, і все в цьому дусі.

Брат, мабуть, вирішив, що так тепер буде вічно. Хоча йому важко в цьому дорікати, батьки надто довго забезпечували його сімʼю.

Народилася одна дитина, друга. Дружина в декреті, Льоша працює, але не заробляє, все на своїй колишній ненапруженій роботі, де можна в стелю плювати, але й отримувати копійки.  А батьки не молодшають, вони вже пенсіонери, хоча тато ще поки що працює. Їм важко тягнути на своєму горбі сім’ю сина, яка все зростає.

От тато й заявив, що вони вже достатньо допомогли, годі. Нехай там Льоша та його дружина голову включають, як їм жити далі. А мама переживає, що вони не виживуть, бо вже звикли покладатися на батьків. А як вона може залишити сина та онуків без підтримки?

Брат теж годівницю втрачати не хоче і мамі капає на мозок. Знає, що до батька він не достукається, а ось мама в нас вразлива.

Батьки через Льошу сваряться, з кожним разом сварки все сильніші. У батьків характери з віком краще не стають. Боюся, що це все може скінчитися для нашої родини погано. Кілька разів уже звучало слово “розлучення”, чого взагалі не хотілося б. Ну куди на старість років та ще й з такого приводу?

А Льошці все одно, мабуть. Він продовжує жити як жив, роботу не змінює, постійно скаржиться мамі про свою нелегку долю. Не розумію ні його, ні батьків.