Чому жінка за 40 майже не має шансів побудувати стосунки з нормальним чоловіком

Мої знайомі неодружені чоловіки не розглядають жінок за 40 як потенційних наречених. Не у Франції живемо, де у 50 ще наречена. І нікого це не дивує.

Зрозуміло, що все впирається у зовнішність та репродукційний вік. Він захоче дітей, а в неї вже своїх троє, і онуки намічаються.

Напевно, треба бути супер-жінкою, щоб за тобою натовп з чоловіків вишикувався.

Дивлюся я серіал, де я ніби високопоставлена чиновниця – входить у кабінети губернаторів, крутить мільйонами, одягнена з голочки. І що ж? Ніхто її не любить, тільки використовує у своїх цілях.

Одні чоловіки впевнені, що після 40 років жінка стає “душною”: тисне своїми настановами, змушує вести здоровий спосіб життя.

А нещодавно я прочитала такий коментар:

На мою думку, в зрілому віці потрібна людина, щоб разом радіти життю, подорожувати, зустрічатися. І жодних зайвих невирішених чужих проблем.

Той самий чоловік стверджував, що 20-річні – теж ні до чого. У них така ж купа проблем: треба шукати роботу, треба вирішувати житлове питання, треба народжувати дітей. А після 40 жінок підкидають проблеми їхні батьки, за яких вони несуть відповідальність. І дорослі діти. Чим старші діти – тим серйозніші проблеми.

Я пам’ятаю, як мій 50-річний друг говорив: “Після 40 років у жінки енергетика важка”.

Я вирішила, що він так відгукується про здоровий прагматизм та скептицизм, які з’являються у кожної з нас з віком. Знімаєш рожеві окуляри, бачиш людей наскрізь. А виявляється, ось воно як… Чужі проблеми йому не потрібні.

Жінка, яка не кидає похилого віку мати і батька, мчить до них на першу вимогу, вирішує їхні проблеми, а також бере участь у справах дітей – найкраща дружина. Чуйна і співчуваюча. Вона і тебе не покине, якщо загинатись почнеш. Але ділити таку дружину ні з ким не хочеться.

І з 25-30-річними егоїстками збудувати міцний союз не виходить.

Як вихід із становища – гостьовий шлюб. Начебто разом, але не до кінця.

Один товариш тримав на короткому повідку жінку, яку розглядав як доглядальницю для себе в старості. І такі аргументи наводив, чому не може з нею розлучитися, але й жити з нею разом не може, що всі дивувалися. І чому ця жінка йому вірила?

Краще вже бути однією, ніж з локшиною на вухах. І як запасний аеродром. Але й чоловіків можна зрозуміти. Ресурси, сили не безмежні. Почнеш вирішувати чужі справи – сил не вистачить на свої.

Вистачить лише за однієї умови – якщо є справжнє кохання. Коли люблять – і просити просто, і допомагають на радість, не ведуть підрахунок.

Виходить, що шанси підвищуються не у тих, хто виглядає молодше. А у тих, хто не має проблем, і хто сам готовий чоловікові життя полегшити. А чи треба?