У якому віці треба відпустити дитину у доросле життя: на двері показати, щоб усе сама? Чи посаду купити і квартиру, щоби старт забезпечити?

Жінка створила на форумі тему “Допоможіть порадою, моя дочка дуже дивно поводиться”, і пише:

“Дочка останнім часом приходить додому тиха, сумна. Не вечеряє. Вип’є склянку води та закривається у своїй кімнаті. Що з нею може бути?”. Їй пропонують версії:

“Може, у школі кривдять?” “Через уроки втомлюється?Дванадцятки від неї, напевно, вимагаєте?”

А жінка пише: “Яка школа? Які дванадцятки? Їй 50 років…”

Єврейське прислів’я говорить:

“Щоб поставити дитину на ноги, треба зняти її зі своєї шиї”.

Не всі мами та тати розуміють, як це зробити. Як допомогти дитині, щоб не зашкодити? На двері показати, щоб усе сама? Чи посаду купити і квартиру, щоби старт забезпечити?

Цікавий приклад тим, хто скаржиться, що батьки їм мало дали.

Дочка моєї подруги – Маша. Дівчина вступила на юридичний факультет, але у виборі професії розчарувалася.

Кинула навчання, пославшись на те, що вчитися нудно.

Маша вирішує їхати до Італії, навчатись в Академії Моди. Батьки, під пресом почуття провини (багато працювали і не могли приділяти час дитині), оплачують навчання у Римі.

І знову Марія не відчуває, що вибір професії є вірним. Згодом і з цього факултету забрала документи. Потім одружилася. Але через деякий час їхній шлюб розпався…

“Вона – доросла людина. Живе так, як хоче”, – каже її мама.

Але чи могла дівчина без маминої допомоги обирати будь-які ВНЗ світу та кидати їх, як тільки починала позіхати на лекціях?

Іноді найкращий спосіб занапастити людину — це надати їй самій обрати долю. Або вибрати долю за неї.

“Шукати себе” у середньостатистичних людей немає ні часу, ні можливостей. І це обмеження грає їм на руку, як з’ясовується. Школу треба закінчувати. Диплом дописувати. На роботу ходити.

Переважній більшості студентів нудно на лекціях, бо все нове здається складним та важким. Але тільки так, вгризаючись у цей граніт знань, доходячи у всьому до суті, борючись із лінощами, ми змінюємо себе якісно.

Можливо, кожен з нас не проти був би гуляти Римом у надії “знайти себе”, але то звіт треба здавати, то дітей народжувати, то іпотеку виплачувати. Гроші самі себе не зароблять.

І ось ти крутишся, як сира глина на гончарному колі, і раптом відчуваєш, що набуваєш цілком собі твердих форм. Набуваєш вигляду, лиску, функціональності, цінності.