Хочу вигнати доньку зі свого дому, вона повернулася із заміжжя і сіла на мою шию. Сидить удома, робити нічого не хоче, чекає, коли на неї всі блага самі почнуть падати

Хтось скаже, що не можна так говорити про свою дитину, але я скажу: маю наївну, меркантильну дочку. І це я ще м’яко висловлююсь.

Звичайно, одразу виникає закономірне питання – а хто її такою виростив. Ну, так я можу точно сказати, що не я. Моя провина лише в тому, що не змогла відмовити її від заміжжя. Ось там вона і деградувала до рівня надувної качки, ще й придбавши всі необхідні атрибути. Мені ж залишалося лише жахатися.

Я пробувала втрутитися в цей процес, але мені в лоб прилетіло питання “а ти мені хто”, і я відстала. Дійсно, дочка вже щиро вважала, що я їй ніхто.

Годував і одягав її чоловік, він же возив по різних гарних місцях, а я тільки її колись народила, виростила, вивчила і намагалася дати якісь життєві орієнтири в житті.

Втім, останнє мені не вдалося, бо дочка у вісімнадцять років вискочила заміж за сорокарічного чоловіка. Заможного, зрозуміло.

Мені дочка намагалася вішати на вуха локшину, що з великого кохання, але зрозумівши, що я в таку туфту не вірю, зізналася, що не хоче прожити все життя на тухлій роботі, економлячи гроші від авансу до зарплати.

З боку її чоловіка теж кохання не було. Але дочка в мене дівчинка красива, яка вміє подати себе, тому її покликали заміж, що мене особисто дуже здивувало.

Дочка на той момент навчалася в університеті, але після весілля забрала документи, заявивши, що перегоріла до тієї професії, хоче спокійно подумати, на кого їй навчатись далі.

Зі мною дочка спілкувалася з кожним днем ​​все рідше. То в неї перельоти, то спа, то з чоловіком на якісь заходи. Але чим рідше ми спілкувалися, тим чіткіше мені було видно її зміни.

А зміни були як у зовнішності, так і у поведінці. У неї з’явилося нове коло спілкування, яке складалося з таких самих дівчаток, як і вона.

Нероби, що живуть за рахунок своїх чоловіків, які зайняті цілими днями тільки своєю зовнішністю і якимись іншими дурницями.

– Ти не маєш рації, мамо, у них є робота – це добре виглядати. Повір, там усе не так просто, як здається, – повчально заявляла мені дочка.

Коли вона накачала собі качині губи, я зрозуміла, що толку про щось з нею розмовляти вже не було. Раніше вона над такими “качками” посміювалася, а тепер влилася в їхні стрункі лави.

Вчитися вона так нікуди і не пішла, про роботу навіть не чула, народжувати також не поспішала. Чим вона там займалася цілими днями, я не знаю.

Такий стан справ тривав довгих одинадцять років, а потім чоловік вирішив з нею розлучитися. Це ще дуже довго протрималось, мені здається.

Що спричинило розрив, я не знаю, дочка переконує, що чоловік знайшов їй заміну молодшого і дурнішого, але тут я навіть коментувати не беруся.

І повернулася дочка до мене з усіма своїми шмотками, косметичками та без копійки в кишені. Колишній зять не дав ні копійки, та й з якої радості мав щось їй давати. Вона повернулася до мене, поваливши проблеми на мою голову.

Я її попередила, що тягнути дорослу жінку не можу і не хочу, тому їй варто шукати роботу. Це було сказано півроку тому.

За цей час вона не сходила на жодну співбесіду, тільки резюме розсилає. Тільки там такі записи, що й у прибиральниці взяли б зі скрипом, а в неї планка набагато вища.

Їй одразу подавай керівні посади, тільки зрозуміти не можу, з якої радості. Досвіду немає, освіти немає, нічого потрібного для роботи немає. Бажання, до речі, теж відсутнє.

Вона і вдома мені нічого не робить або робить тяп-ляп, щоб переробляти довелося за неї. І постійні прохання на манікюр, на вії, на косметолога.

– А як я піду на співбесіду?

Робота її хвилює в останню чергу, а ось сайти знайомств у неї завжди відкриті. Шукає нового багатого чоловіка, який її обсипатиме грошима та прикрасами.

Я їй сказала, що якщо вона до нового року не знайде роботи, я її виселю. Зараз кінець грудня – роботи немає, зрушень немає. Мабуть, мої слова всерйоз не сприйняли.

Тридцяте число, отже, дочка збере свої багато чисельні валізи і піде з мого дому. Куди? А це вже не моя проблема. Нехай жорстоко, але якщо і це не змусить її рухатися, то я не знаю, що зможе.