Сказала свекрусі, що або нехай дарує на онука гроші, або взагалі нічого не треба. Вічно купує щось невпопад

Свекруха зі мною зараз не спілкується, тому що я нарешті сказала їй те, що вже два роки крутилося на язиці. Це я ще довго терпіла. Нічого особливого я їй не сказала, просто попросила, щоб вона перестала займатися дурницями і дарувала на онука гроші, а я вже сама куплю те, що потрібно.

Тепер я для свекрухи меркантильна особа, яка не цінує хорошого відношення, аби мені все під себе веслувати. Хоча свекруха в такому моєму рішенні винна сама.

Ми з чоловіком одружилися три роки тому і майже відразу я завагітніла. До народження дитини якось ми зі свекрухою не сильно подарунками обмінювалися.

Вона мені на новий рік подарувала великий теплий халат, в якому можна потонути, але оскільки я тоді вже була на останніх місяцях, було навіть зручно, що ніде нічого не тисне і не задирається.

Я думала, що вона просто вирішила таку безрозмірну річ подарувати, а виявилося, що свекруха має великі проблеми з розмірами. І не тільки з ними, тож з халатом мені ще просто пощастило.

Коли народився онук, то бабуся норовила щось принести для онука, але зазвичай це було невпопад.

На виписку вона принесла славний комбінезон, але він по розміру був уже на однорічну дитину. Ще й колір дуже кислотний, від нього в очах потім рябило.

Тоді я оптимістично сказала, що нічого страшного, виросте син – ходитиме в цьому комбезі, сподіваючись, що бабуся через рік про свій подарунок і не згадає. А потім пішли подарунки один ліпше за інший. Жодного разу вона не вгадала з розміром, а зателефонувати мені і спитати не додумалась.

З іграшками справа теж була не дуже. На рік свекруха притягла конструктор із дрібними деталями, причому набір явно дорогий. Але біда, маленьким дітям таке давати в жодному разі не можна. Занадто маленькі детальки обов’язково опиняться у роті малюка, а там і до лиха не далеко.

Взагалі свекруха ніколи не скупилася на подарунки. Речі якісні, дорогі, але з кольорами повний кошмар, тільки це півбіди.

Друга половина біди, що вони або були катастрофічно малі, або ж катастрофічно великі, або не за віком, якщо говорити про іграшки.

У нас у шафі нагромадилася купа речей на виріст, ще більше довелося продавати, бо вони були безнадійно малі, а повернути до магазину вже не було можливо.

Про іграшки, які дитині поки що було рано отримувати, окрема розмова. Будь-які конструктори, величезні м’які іграшки, великі м’ячі – все це валялося в кімнаті, але чекало свого часу.

Щоправда, подаровані свекрухою гелікоптер і машинка на радіокеруванні не стояли без діла, з ними із задоволенням грався чоловік. Але до онука ці іграшки точно не доживуть.

Я багато разів просила свекруху радитися зі мною перед покупкою, вона щоразу обіцяла, але все одно робила по-своєму.

Нещодавно мене остаточно добив її подарунок – дитячий велосипед із бічними коліщатками. Куди дворічній дитині такий тяжкий велосипед?

Навіть якщо чоловік напружиться і підкрутить сідло, то крутити колеса дитина поки не зможе, важко дуже. Та ще й зима скоро, ну який велосипед?

Я сказала свекрусі, що з подарунками у неї не складається, мені шкода її грошей, які вона витрачає марно. Подарунки на виріст нам нема де зберігати, у нас не палац, а двохкімнатна квартира.

Тож попросила, щоб свекруха просто дарувала гроші, а ми внуку самі все купимо, раз вона не хоче зі мною радитись.

Свекруха так образилася, що мало не в сльозах від нас пішла, хоч я не вважаю, що сказала щось образливе. Просто так справді всім буде краще.