Як Смерть до коваля з проханням прийшла. Неймовірна притча, яка змусить замислитись кожного з нас
Ми звикли ділити світ на добро і зло, чорне та біле, добрих та поганих. І дивлячись на навколишню реальність у контексті дуальної природи речей, така думка справді має під собою певний фундамент.
Ось тільки істина полягає в тому, що між чорним та білим існує ще мільйон відтінків, а незаперечне Зло часом таїть у собі частинку Світла та Добра!
Так, друзі, ми справді часом поспішаємо з оцінками та розвішуємо звичні ярлики, замість того, щоб спокійно все проаналізувати та синтезувати свою об’єктивну думку.
Наприклад, коли ми говоримо про смерть, то відразу ж уявляємо собі стару з косою, яка нещадно позбавляє людей життя і є незаперечним уособленням зла. Але насправді реальний стан речей може бути зовсім іншим.
Якось на порозі однієї кузні з’явилася Смерть у чорному балахоні з косою в руках. У першу мить коваль побілів і з упевненістю подумав, що пробила його година.
Погодьтеся, що це цілком логічно з огляду на те, яка гостя зазирнула до нього на вогник.
Яке ж було його здивування, коли Смерть простягла йому свою косу, і скромно попросила наточити її лезо, що затупилося.
Тремтячими руками коваль узяв у руку цей інструмент і почав гострити косу.
Коли перший шок пройшов, він посміхнувся і тихо сказав: «Навіть не віриться, що я тримаю в руках зброю, яка скосила стільки людських життів!».
На цих словах Смерть раптом підскочила до нього, і повним болю та образи голосу вимовила: «Досить нести цю нісенітницю!
За мільйони років свого існування, я не забрала життя жодної людини!»
Дивлячись у здивоване обличчя коваля, вона продовжила:
«Це не я, а ви самі забираєте життя один одного, звинувачуючи мене в цих злочинах.
Звичайно, ти не повіриш, але колись я була прекрасною дівчиною, яка зустрічала душі покійних людей і проводила їх на місце упокою»
Голос Смерті майже перейшов на крик: «А тепер глянь на мене, поглянь на те, що ти і інші люди зі мною зробили!
Я одягла чорний одяг, щоб на мені не було видно кpoві, а під каптуром я ховаю очі, які вицвіли від виплаканих сліз, тому що я просто не в змозі зупинити весь той жах ненависті, який ви всюди сієте!»
Насамкінець вона сказала:
«Так, сьогодні я страшна стара, але це ви зробили мене такою!»
На цих словах вона взяла косу з рук коваля, розвернулась і збиралася йти.
У цей приголомшливий чоловік тихо запитав:
«А навіщо ж тобі тоді коса?».
На що Смерть обернулася і з болем у голосі сказала:
«Дорога до раю — вона давно заросла травою…»