Ігор вирішив поставити на місце свою дружину, занадто вже багато вона уявила про себе. Але все пішло не запланом

У свої тридцять років Ігор дивився на життя серйозним поглядом, він тверезо оцінював реальність. Він знав собі ціну. На дрібниці не розмінювався. Щодо жінок ілюзій не відчував і не дозволяв сідати собі на шию.

— У цьому сенсі я не такий, як інші чоловіки, — казав сам собі Ігор, — які, втративши самолюбство та гордість, потрапили під жіночу чарівність. Мене на таку нісенітницю не купиш! Я з жінками суворий, бо знаю собі ціну.

Ігор, одразу як прийшов з армії, влаштувався на роботу, потім одружився з гарною, а головне, слухняною йому жінкою, потім купив квартиру трикімнатну і став батьком двох синів. І ось все в Ігора начебто добре, але щасливим він себе не почував.

«З одного боку, — думав Ігор, — це, звичайно, чудово, що в мене і квартира, і слухняна дружина, і двоє синів. Все – про що мріяв. Але з іншого боку!

За квартиру ще двадцять років виплачувати. А живемо ми тільки на мою зарплату. Ірина хоч і слухняна, але ж не працює, а вдома сидить цілими днями. Вона може думає, що таким чином займається господарством і дітьми? А мені легше від цього? Крім того, чим там з ними займатися? Адже це діти, до того ж маленькі.

Та й наше господарство… Не сказати, щоб дуже велике було. Звичайна трикімнатна квартира. По-моєму, настав час їй перестати дурницею-то маятися. Працювати йти треба, гроші заробляти.

І, як серйозна людина, Ігор за першої нагоди поговорив зі своєю слухняною дружиною на цю тему.

— Слухай, Іра, давно хотів тебе спитати, — сказав Ігор, — а попрацювати ти не хочеш?

– Попрацювати? – Не зрозуміла Ірина. – Що ти маєш на увазі?

— Ну, як усі нормальні люди працюють — відповів Ігор. — По вісім годин на день, а іноді й більше. З двома вихідними, а іноді й у вихідні. Тобі не спадало на думку, що не тільки я, але й ти здатна дохід у сім’ю приносити? Я чув, що сьогодні жінки не лише вдома по господарству все встигають, а й непогано при цьому заробляють. Не менше за мужиків. А іноді навіть більше! Ти про це не думала?

Ірина мовчки знизала плечима.

– А даремно. Я на твоєму місці подумав би, — сказав Ігор.

— Щодо роботи, чи що? – уточнила Ірина.

— Мало що трапиться, — сказав Ігор. — Адже будь-що може бути. А ти не готова до цього. Бо не думала.

— Що станеться? – Не зрозуміла Ірина. – З ким?

— Зі мною, з ким ще, — відповів Ігор, — що завгодно може статися. З робочою людиною, яка не просиджує штани цілий день вдома, таке запросто може статися. Адже я не вчений якийсь. Біля верстата стою. Так що… Зі мною, Ірино, будь-якої миті може щось статися.

– Як це? – Не зрозуміла Ірина.

– А ось так! – відповів Ігор. — Ось я є, а ось мене раз — і нема. А ти не готова. Як жити тоді будеш, Іра, коли мене раптом не стане? Не думала? Чим дітей годуватимеш? Сама на що житимеш?

— Ну коли тебе раптом не стане, тоді, звичайно, — сказала Іринаа, — працювати піду.

«Коли мене раптом не стане, тоді тільки вона працюватиме, — уїдливо подумав Ігор. — А якщо нічого не станеться, тоді що? Можна й удома посидіти? То що? Можна нічого не робити?

— Ти… це… Іра,— сказав Ігор,— не чекай, поки зі мною щось трапиться. Можеш уже хоч зараз серйозно ставитися до життя, починати працювати і приносити користь сім’ї?

– А діти?

— У дитячий садок віддамо. Бо, якщо чесно, мені прикро, що в нашому домі працюю тільки я, а ти ледарюєш. Ти думаєш, я про це мріяв, коли одружився з тобою? Ні, я, звичайно, розумію, вдома сидіти воно, звичайно, веселіше, ніж щодня працювати по вісім годин, плюс понаднормові, плюс вихідні. І я сам би від такого не відмовився. Але совість треба мати!

Я, між іншим, не двожильний, щоб один за вас усіх віддувався. Це ще добре, що сини зараз маленькі. А коли подорослішають? А коли їсти почнуть за чотирьох? Про це не думала? Чи, по-твоєму, я один повинен за всіх вас страждати?

– Та я не проти, – сказала Ірина, – навпаки! Боялася, що ти не погодишся, щоб я працювала.

— А чого мені не погоджуватися? – здивувався Ігор.

— Ну, знаєш, деяким чоловікам не подобається, коли їхні дружини працюють, а вдома нічого не встигають зробити, — сказала Ірина. — А тим більше якщо дружина до того ж більше заробляє.

Ігор усміхнувся.

«Може, хто і переживатиме з цього приводу, але тільки не я, — подумав Ігор. — А якщо ще й зароблятимеш більше, ніж я, то мені ж краще. Швидше за квартиру розплатимося, машину купимо. Про дачу можна буде подумати.

— Щодо цього не бійся, — сказав Ігор. — Я не такий, як деякі чоловіки. Заробляй скільки хочеш, слова не скажу. Можеш навіть більше за мене. Не ображусь. А щодо того, що вдома щось не встигнеш, то я і тут увійду в становище. Адже я розумію, що ти теж працюєш.

На цьому розмова подружжя була закінчена. Ірина одразу зрозуміла, що від неї хоче Ігор. Вона не стала змушувати довго себе просити, а відразу погодилася якнайшвидше почати працювати і заробляти потрібні для сім’ї гроші. Тим більше, що вона сама про це мріяла, але тільки Ігору не говорила.

Минув якийсь час. Ірина принесла свою першу зарплатню. Вона, звичайно, була не така велика, як у Ігора, але це не заважало чоловікові бути на сьомому небі від щастя.

— А це в тебе тепер так буде щомісяця? – Зацікавився Ігор. – Менше не буде?

— Менш точно не буде, — казала Ірина. — Більше може, але не менше.

— Ну, от і все, — радісно кричав Ігор, стрибаючи по квартирі і щасливо посміхаючись, — усі наші фінансові завдання, можна сказати, вирішені. Тепер ти розумієш, як я мав рацію, коли змушував тебе йти працювати.

— Розумію, — радісно сміялася Ірина у відповідь.

– А ти не хотіла, – радісно кричав Ігор. — Ні, якщо чесно, то я дуже втомлююсь, доводячи тобі очевидні речі. Чому ти одразу зі мною не погоджуєшся? Чому сперечатися починаєш?

— Та хіба ж я сперечалася колись? – Здивувалася Ірина.

— Та ти он навіть зараз сперечатися починаєш, — сказав Ігор. – І так постійно.

Ірина вирішила не сперечатися з чоловіком і не псувати йому гарного настрою. Їй подобалося, що він щасливий стрибає по квартирі, радісно кричить і сміється, як дитина. А за ним по квартирі гасають щасливі діти, які ще не розуміють, чому щасливий їхній батько, але їм теж радісно.

– Тепер ти спокійний, коханий? – Запитала Ірина. — Не хвилюватимешся за мене і дітей, якщо з тобою щось трапиться.

У відповідь Ігор заливався щасливим сміхом, усім своїм виглядом показуючи, що, звісно, ​​тепер він абсолютно спокійний і хоч зараз готовий до всього.

Минув ще якийсь час, і Ірина вже заробляла стільки, скільки Ігор.

— Ти щасливий, коханий? – зацікавилася Ірина.

— Запитуєш! Звісно, ​​щасливий! – відповів Ігор. — Ти перевершила всі мої сподівання. Ось чого завгодно від тебе чекав, але не цього. Ти розумієш, скільки ми тепер можемо?

— Розумію, — відповіла Ірина.

— І зверни увагу, Іпа, — серйозно казав Ігор, — за весь цей час я жодного разу не дорікнув тобі за бруд у квартирі, за немитий посуд, непопрану білизну. Бо я розумію, що ти, як і я, працюєш.

А ще через якийсь час Ірина почала заробляти набагато більше Ігора, бо почала свій бізнес.

— Ну, Іра, просто нема слів, — сказав Ігор, коли вони повністю розплатилися за квартиру, купили машину та дачу, — просто нема слів. Минуло зовсім небагато часу, а ти досягла таких висот, що просто… ну, немає слів.

Одне мене бентежить, кохана, ти тепер часто не ночуєш удома. А іноді тебе не буває вдома кілька днів. Ми так не домовлялися. Я приходжу з роботи втомлений, тебе вдома немає, а я мушу сидіти з дітьми.

— Найми няньку,— сказала Ірина,— хай сидить. А хочеш, можеш взагалі не ходити на роботу. Пам’ятаєш, адже ти колись про це мріяв. Сиди вдома, займайся дітьми. Адже твого заробітку ми більше не потребуємо. Моїх грошей нам цілком достатньо. Тим більше, якщо ми наймемо няню, то майже вся твоя зарплата йтиме на неї. Навіщо тобі тепер працювати? На мою думку, це не доцільно.

А щодо мого режиму дня, то… Звикай, коханий. Я тільки розпочала свою справу і це потребує постійної моєї уваги. Так що звикай до того, що я часто не ночуватиму вдома, а іноді мене не буде вдома і кілька днів. Мені доводиться зараз мотатися майже по всій країні.

Ось тоді Ігор зрозумів, що його дружина вже не та, якою була раніше.

«Настав час поставити її на місце, — подумав Ігор, — а то забагато уявила про себе. Вона вже не та слухняна жінка, про яку я колись мріяв і з якою одружився.

— А тобі не здається, Іра, що твої слова можуть мене образити? – сказав Ігор. — На твою думку, я мало заробляю?

— Не так уже й мало, — відповіла Ірина, — але набагато менше за мене. Ну, сам поміркуй, який сенс у тому, що ти ходиш працювати?

— Це що ж виходить, Іра? – сказав Ігор. — Я тепер тобі взагалі не потрібен? Чи що?

— Ну, чому одразу й не потрібний, — відповіла Ірина. — Просто зараз так складаються обставини, що я не можу бути постійно вдома, постійно поряд із тобою та дітьми. Втім… думай, що хочеш. Мені ніколи з тобою сперечатися, на мене чекають набагато цікавіші справи, вирішення яких принесе нашій сімʼї дуже великі гроші.

«Ні,— подумав Ігор. — Все-таки настав час поставити її на місце, а то багато уявила про себе. І я знаю, як це зробити.

— У такому разі,  Ірина, нам доведеться розлучитися з тобою.

Ігор не сумнівався, що ці слова змусять Ірину переглянути свою поведінку та зрозуміти свою неправоту.

— Мої слова, мабуть, до тебе не доходять, отже, діятимемо радикальнішими методами, — продовжував Ігор розмірковувати вголос.

Але Ірина повелася зовсім не так, як очікував Ігор. Він був упевнений, що після таких слів дружина одумається і вибачиться. І все буде, як і раніше. Але все пішло не за очікуваним сценарієм.

— Ти підеш? – Запитала Ірина. – Чи піти мені?

Ігор розгублено дивився на дружину. Він навіть не відразу зрозумів, про що, власне, його запитують.

— Серйозно, Ігор, міркуй швидше, — сказала Ірина і подивилася на годинник. – Мені ніколи. Ну? Хто йде, а хто лишається? Ти чи я?

— Звичайно, йду я, — сказав Ігор.

– З дітьми чи без? – Запитала Ірина.

– В сенсі? — Ігор остаточно розгубився.

— Ну, не тупи, Ігор, — сказала Ірина. — Діти з тобою йдуть чи зі мною залишаються? Тільки думай швидше.

«Що за нісенітниці? – подумав Ігор. — Де це бачено, щоб справжній, серйозний мужик, що поважає себе, мужик, який знає собі ціну, йшов з дому і дітей з собою забирав?»

— Я йду сам, — гордо сказав Ігор. — Залишаю тебе та дітей. А ти вже, як хочеш, роби. Хочеш, наймай їм няньку. Мені все одно.

– Навіщо няньку? – сказала Ірина. — Я їм найму краще якогось розумного й серйозного мужика.

— Кого ти наймеш моїм дітям? – перепитав Ігор.

— Серйозну людину, яка думає, ось кого, — відповіла Ірина. — Здатного здорово мислити, спокійного, який не псуватиме мені нерви з приводу моїх затримок на роботі і багато чого навчить моїх синів. Платитиму йому хорошу зарплату. А що?

Чому ти думав, що я найматиму їм няньку? Вони – майбутні чоловіки! Навіщо їм нянька? Чого вона їх навчить? Інша річ, якщо поряд з ними буде розумний чоловік!

— Та де ти знайдеш такого, Ірино, — закричав Ігор. — Прокинься! Ти де живеш? Таких чоловіків немає.

— Я певна, що такі чоловіки є, — сказала Ірина. — Якщо сам таким не став, це не означає, що інші не змогли. У тебе все? Чудово! Речі свої збереш, ключ на столику в передпокої залиши. Я побігла.

Звісно, ​​Ігор нікуди не пішов. Він просто не міг допустити, щоб поряд з його дружиною та його дітьми виявився якийсь спокійний і розсудливий, але зовсім сторонній чоловік.

Більше того, Ігор пішов із роботи, сидить тепер удома з дітьми та займається домашнім господарством.

Ірина купила йому нову машину, на якій він їздить за покупками та відвозить старшого сина до школи.

Що ж до Ірини, то… Ігор тепер з тугою згадує ті часи, коли хотів поставити її на місце.