Дозволила родичам пожити в себе, а вони побили мою кішку

Живемо з чоловіком і сином – школярем у Львові в великій і затишній квартирі. Самі ми з Чернівецької області, де у нас залишилося багато друзів і рідні. До Львова переїхали 10 років тому, коли вдвох знайшли тут хорошу роботу.

Нічого дивного, що до нас часто приїжджають гості та залишаються пожити на пару днів: когось відправили у відрядження, а хтось просто захотів погуляти по нашому місту. Намагаємося не відмовляти, адже місце є.

У нас дві кішки, точніше кіт і кішка. Великий рудий кіт Барс, всіма обожнюваний за свій спокійний і доброзичливий характер. І маленька полохлива Маруся, кішка з непростою долею.

Чотири роки тому її виснажену, з опухлими від гною очима і вивихнутою лапкою знайшли волонтери притулку в заклеєній скотчем коробці. Якийсь виродок залишив її помирати на смітнику. Почали лікування, хоча мало хто вірив, що вона виживе. А вона вижила, пішла на поправку і їй стали шукати дім. Ми побачили оголошення про неї в одній з соцмереж, зателефонували та забрали до себе. Вилікували, виходили, вигодували, стерилізували й вона стала справжньою красунею зі смарагдовими очима.

Але гіркий досвід нікуди не подівся, вона боїться людей. Якщо до нас вона звикла, іноді сама йде на руки та навіть спить у сина в ногах, то від чужих вона ховається під диван і не виходить, поки не підуть вони. Тому всім гостям, і великим, і маленьким, з порога пояснюємо, що з Барсом можна гратись, а до Марусі підходити не треба, особливо, коли вона за диваном сховалася. Ніколи й ні з ким проблем не було.

Минулого місяця мені подзвонила моя двоюрідна сестра Галина, запитала, чи можна приїхати до нас погостювати. У дитинстві ми з нею були дуже дружні, разом проводили літо у бабусі, а потім наші доріжки розійшлися. Після закінчення інституту вона вийшла заміж за військового, народила сина і поїхала за чоловіком на схід. Зідзвонювалися з нею іноді так слали один одному вітальні картинки, а тепер дитина підросла, чоловікові дали відпустку, і вони вирішили проїхатися сім’єю по рідні й до нас зазирнути на кілька днів. Я сказала, що чекаємо.

Приїхали вони в четвер увечері. Чоловік мій з’їздив, зустрів гостей, ми посиділи, поїли-випили, обмінялися подарунками, згадали дитинство у бабусі. Я вперше побачила її чоловіка і сина. Синочок – чарівний хлопчина 3 років, дуже схожий на маму, допитливий непосида, як всі діти в цьому віці, мені дуже сподобався.

А ось її чоловік Дмитро не вразив … якийсь їдкий, самозакоханий, весь вечір просидів в телефоні. Ну й ладно, не мені ж з ним жити.

Вранці чоловік пішов на роботу, син в школу, я взяла відгул з нагоди їхнього приїзду і залишилася вдома. Вирішили, що до обіду ми вдома, дочекаємося сина зі школи, пообідаємо, а потім всі разом підемо гуляти містом. Мій чоловік приєднається до нас після роботи.

Галина закрилася у ванній, почала наводити красу, а я зібралася в магазин. Ще раз попередила Діму, щоб дитину до Марусі не підпускав. Він відповів ага і знову уткнувся в телефон. Мене не було хвилин 20, магазин в сусідньому будинку.

Повертаюся, відкриваю двері, чую Маруся кричить як скажена. Я сумки покидала, забігла в кімнату і бачу, як Діма відсунув диван, де ховається кішка, і лупить її тапком з усієї дурі. А їй діватися нікуди, вона втиснулася в кут і кричить.

Я підлетіла, тапок у нього вихопила і стала виштовхувати з кімнати. Звідки тільки сили взялися, він майже на голову за мене вищий. Кішку ледве зловила, в переноску і до ветеринара повезла. По дорозі чоловікові дзвонити стала, щоб додому їхав.

Ветлікар кішку оглянув, сказав, що серйозних ушкоджень немає, але у неї сильний стрес, тому запропонував кішку залишити на добу під наглядом лікарів, будуть колоти заспокійливе і для серця ліки. Я погодилася.

Поверталися додому вже з чоловіком, він, скільки зміг, мене заспокоїв. Зайшли, стали Галину питати, що сталося. Вона розповіла, що поки була у ванній, а її чоловік в телефоні, син пішов знайомитися з Марусею. Та сховалася під диваном, він став її тягнути за лапу, а вона його подряпала. Хлопчик заплакав, його тато відкинув нарешті телефон і схопився за тапок …

Рана виявилася неглибока, хлопчик про неї давно забув. Сестра опрацювала рану перекисом і хлопчик пішов далі грати у свої машинки. І тут повернувся Діма. Виявляється, ходив за пивом, треба ж стрес зняти. Зайшов і з їдкою посмішкою поцікавився, чи вижила наша помийниця.

І тут мене прорвало, я почала кричати, щоб він забирав своє барахло і вимітався з нашого дому. Галина стала захищати чоловіка. Загалом, посварилися ми сильно. Вони зібрали свої речі й поїхали. Я написала Галі все, що я думаю про її чоловічка, всюди її заблокувала і розревілася.

Через годину зателефонувала тітка, мама сестри й почала мене вичитувати, що ми через якусь бродячу кішку, я її донечці всю відпустку зіпсували. Як же так! Навіть розмовляти з нею не стала, відключила телефон і теж її заблокувала.

Зараз чоловік пішов сина зустрічати зі школи, сказав, що звозить його в розважальний центр, щоб я сама вдома побула і заспокоїлася.

А я сиджу, сльози самі течуть … За що люди так з Марусею? Вона ж нікому нічого поганого не зробила!!!