– Просиджу, мамо, спасибі на доброму слові. Тільки пиши саме заповіт, а не дарчу, інакше ти взагалі на вулиці залишишся!

У моєї мами велика п’ятикімнатна квартира, в якій я прожила майже все своє життя. Три роки тому я вийшла заміж і ми з чоловіком жили у маминій квартирі. Нам і на роботу було зручніше добиратись, і гроші ми могли відкладати на майбутнє.

У мене є старший на рік брат, з яким у нас нормальні стосунки. Нещодавно мама розповіла мені новину:

– Наш Юра одружується, – раділа мама, – на твоїй подружці, як добре! Будете дружити сім’ями, тим більше, що вони теж будуть жити у мене.

Почувши про те, що нам з Ольгою ще і жити прийдеться на одній території, я закотила чоловікові істерику. Причому, зовсім не навмисне, істерика закотилася сама.

– Я не можу, я не хочу, я не буду, – ридала я на плечі  чоловіка, сидячи з ним в парку на лавочці, – ця дівчина всіх в класі дратувала. Всіх здавала та підставляла, я не розумію, як мій брат зумів в неї вляпатися.

Саме вляпатися, по-іншому одруження брата і не назвеш.

У мого чоловіка були дві кімнати в трикімнатній квартирі: дісталася від дядька-алкоголіка, бездітного, який примудрився продати одну кімнату своєї трійки, бо працювати не хотів, а пити не було на що.

Прийшовши туди в гості один раз ще до весілля і побачивши товсту, неохайну сусідку в засмальцьованому халаті, я тоді жити там категорично відмовилася. Уявіть всю ступінь мого відчаю, від передбачуваного сусідства з дружиною брата, якщо я готова була переїхати туди. Але чоловік вирішив інакше:

– Не переживай, кімнати я тій самій сусідці й продам, у неї дочка вагітна, вона готова за розумну ціну їх викупити, візьмемо іпотеку, будемо жити окремо.

Як же я люблю свого чоловіка! Напередодні весілля брата ми з’їхали від моєї мами в самостійне життя. Іпотечний платіж був терпимим, вирішили раніше виплатити борги, а потім вже заводити дітей. Через два роки ми  закрили питання з банківським боргом. Я завагітніла, пораділа ще, що чоловік наполіг на покупці трикімнатної з іпотекою, а не студії без боргів, як пропонувала я.

Ці два роки ми, звісно, бачилися з дружиною брата, але недовго. До себе ми їх не кликали, дружби між сім’ями, всупереч надіям мами так і не вийшло, до того ж ми з чоловіком працювали на двох роботах.

А тепер ця сама Оля сидить у мене в гостях:

– Я теж на 4-му місяці, – радісно розповіла мені вона, – ми з чоловіком вирішили запропонувати тобі варіант обміну. Тобі ж простіше з мамою жити, ніж мені зі свекрухою. Якщо що мама допоможе тобі з дитинкою, так що давай так: ми переїжджаємо в вашу квартиру, а ви з чоловіком – до твоєї мами.

Круто, правда? Після всіх наших мук. Здорово придумала хитра Оля. Зрозуміло, що я відмовилася. Я звикла жити самостійно, моє квартирне питання вже вирішене, навіть до власної мами я була не згодна повертатися зі своєї вистражданої квартири. Тим більше, що мама все одно обожнює синочка Юру і буде кликати його в гості з його Олею.

А на наступний день, відкривши двері після дзвінка, я побачила маму, брата, Олю і робочих, бригадир спитав:

– Що виносити спочатку?

– Куди виносити? – не зрозуміла я.

– Ну як куди, мені Оля все розповіла, – мама світилася від щастя, – ти переїжджаєш з чоловіком до мене, а Оля з Юрою заїжджають в вашу квартиру. Ми речі привезли, їх вивантажують зараз, потім ваші повантажать.

Я зачинила двері, подальші пояснення я проводила по телефону, поки не приїхав чоловік. Зрозумівши, що Оля, як завжди, прийняла бажане за дійсне, мама засмутилася, але не зневірилася:

– Ну раз так вже вийшло, не везти ж речі назад, значить переїдеш, або з матір’ю рідною жити не хочеш?

Довелося закрити двері знову. У них дзвонили, стукали, копали ногами ще 2 години. А ввечері мама подзвонила:

– Ти вчинила жорстоко! Я напишу на Юрчика заповіт і ти не отримаєш ні метра моєї квартири. Ось і сиди все життя у своїй квартирі, невдячна.

– Просиджу, мамо, спасибі на доброму слові, – відповіла я, – тільки пиши саме заповіт, а не дарчу, інакше ти у нашої хитромудрої  Олі  взагалі на вулиці залишишся!