– Ну як ти будеш там один жити, хто тобі буде варити вівсянку вранці? Ти ж навіть собі сам каву зварити не можеш

Свого батька я не пам’ятаю. Він пішов від нас, коли мені було 2 роки. Мама виховувала мене сама, оскільки заміж вона вдруге так і не вийшла. Ми жили вдвох у її квартирі.

Мама завжди була владною жінкою, завжди вважала, що вона має рацію, не даючи мені самому приймати рішення. Я підкорявся їй, вважаючи, що мама не може мені бажати зла. З ким би я з дівчат не знайомився, її жодна не влаштовувала. Всі були погані, на її думку.

Але якщо чесно, я піддавався її впливу і сам вважав, що – так, ця дівчина не така. А мама завжди в кожній бачила аферистку, яка тільки й мріє, як прописатися у нас у квартирі. До моїх майже тридцяти років все-таки опіка матері мені набридла.

Померла моя бабуся і мені дісталася у спадок її двокімнатна квартира. І я з превеликим задоволенням переїхав туди. Мама, звісно ж, була проти:

– Ну як ти будеш там один жити, хто тобі буде варити вівсянку вранці? Ти ж навіть собі сам каву зварити не можеш. Давай краще здамо цю квартиру і будемо жити, як жили.»

Я вперше у своєму житті наполіг на тому, що хочу пожити окремо і навчитися вже таки самостійності. Інакше я ніколи не вийду з-під материнської опіки. З великим невдоволенням вона все-таки відпустила мене.

Але навіть там мама не давала мені спокою – приїжджала до мене кожен день. Навіть в мій законний вихідний я прокидався від того, що у мене з раннього ранку на кухні господарює мама. І робила вона це дуже голосно. Я говорив їй не раз про це, але вона мене ігнорувала.

А потім я захворів і потрапив до лікарні. Коли мене виписали, то мама прямо повезла мене до себе додому, сказавши, що я ще не можу жити один. Бачте, я саме тому і захворів на пневмонію, що за мною доглянути нікому було.

На той момент я не став з нею сперечатися, не було сил. Але коли мені стало легше, я почав збиратися до себе на квартиру. Але мама мене зупинила, сказавши, що здала мою квартиру аспірантці з її інституту.

Я посварився з матір’ю через те, що вона все вирішила без мене. Вирішив поїхати на квартиру і забрати деякі речі. Заодно збирався сказати цій квартирантці, щоб вона там не затримувалася. Раз вона вже сплатила на місяць вперед, то нехай тепер цей місяць і живе.

Я приїхав і мені відкрила двері дуже мила і симпатична дівчина. Ми познайомилися, її звали Уляною. Вона запросила мене попити чаю і я з радістю погодився. Я раніше не вірив в любов з першого погляду, але, побачивши Уляну, повірив. Я щось мимрив в той момент їй, але до кінця нашої розмови запропонував сходити ввечері в кіно. Вона погодилася.

З того вечора ми стали з нею зустрічатися. І до кінця місяця я запропонував їй жити разом. Вона погодилася. Вирішив про все сказати матері. Ця ідея їй, звісно ж, не сподобалася, і вона поїхала поговорити з Уляною, коли мене не було.

Я дізнався вже пізніше, скільки образливих слів наговорила моя мама бідолашній дівчині. Я заспокоїв її як міг. Поїхав до матері, забрав у неї ключі від своєї квартири та попросив більше ніколи не лізти в моє життя і тим більше в мою квартиру.

Ми стали жити з Уляною і готувалися до весілля. Мати моя більше ніяк не могла вплинути на мою думку. Я приніс їй запрошення на весілля і сказав:

– Або ти приймаєш мій вибір, або я тебе не знаю.

Думати тепер їй. Якщо прийде на весілля, значить прийняла. А якщо ні, то ні.