– Пробач мені, синку, не заслужила я твоєї уваги і турботи…
Галя дуже любила свого чоловіка, з яким вони були одружені вже 7 років. Вони жили в трикімнатній квартирі, яка дісталась Миколі у спадок. Галя була вагітна, вони чекали на появу третьої дитини. Микола працював далекобійником, а тому часто їздив у рейси. Йому треба було утримувати сім’ю.
Збираючи чоловіка в черговий рейс, Галя дуже хвилювалась:
– Може не поїдеш в цей рейс? Чомусь дуже неспокійно мені. Попроси кого-небудь замінити тебе.
– За нього я отримаю хороші гроші, тим більше скоро у нас народиться малюк, зайвими вони точно не стануть.
Микола обійняв дружину і поцілував своїх дочок близнят Аню та Олю. Галя заспокоїлася, вона розуміла, що чоловік має рацію. Гроші їм зараз дуже потрібні. Вона взяла себе в руки, витерла сльози, обняла чоловіка.
– Ми тебе будемо чекати … повертайся скоріше …
Микола вийшов, двері за ним зачинилися. Галя погодувала дочок, а потім вони вийшли на прогулянку. День пройшов спокійно, дівчатка слухалася маму, не пустували та не плакали. Увечері Галя поклала дітей спати та почала чекати дзвінка від Миколи. Вони домовилися щовечора о 21.00 телефонувати.
Дні пролітали один за іншим, Микола справно дзвонив, чув радісний голос дружини, а вона розповіла як проходили їхні дні, як вони сумують без нього …
– У нас все добре, ми чекаємо тебе, залишився всього один день – сказала Галя – цілуємо! – і поклала трубку.
Микола їхав додому схвильований, він переживав за своїх дівчат … Все сталося дуже швидко, щоб зрозуміти хто правий, хто винен, на зустрічну виїхала вантажівка, в тій аварії Микола загинув.
Вночі пролунав дзвінок, Галя взяла трубку, їй повідомили про подію. На ватних ногах вона дійшла до сусідки, попросила її доглянути за дітьми та викликати їй швидку допомогу. Галю відвезли в лікарню, прооперували. Народився хлопчик, недоношений, слабенький, та й стан жінки залишав бажати кращого …
Галя дивилася на сина і думала як жити далі. Повернувшись додому, вона порахувала всі заощадження, які були у них. Цього мало б вистачити, якщо жити скромно кілька місяців. Потім треба буде думати, а поки потрібно ростити сина Миколу, якого вона назвала на честь чоловіка.
Йшов час, хлопчик потроху підростав, допомагала сусідка тітка Марія. Близьких родичів у сім’ї не було поруч. Галя вміла шити, цим і стала заробляти. Спочатку сусідки замовлення робили, потім привели своїх дочок, ті своїх знайомих. Дівчата тим часом вже вчилися в школі в другому класі, Коля підріс і пішов у садок.
Діти були надією та опорою для Галі. Вона так і не змогла більше зустріти чоловіка, який зміг би замінити їм батька і був таким же як він. А хто попало їй був не потрібен. Жили вони скромно, але жінка намагалася робити все, що б діти не відчували себе обділеними. Часто ночами вона не спала, шила речі на замовлення, щоб отримати такі необхідні їм гроші.
Так вже вийшло, що дівчат вона любила більше, ніж сина. Підростаючий Коля все сильніше ставав схожий на чоловіка, тому їй було ще болючіше, вона досі сумувала за ним, картала себе за те, що не змогла зупинити його в той день … Вечорами Галя вчила дівчаток своїй майстерності, шила лялькам сукні. А син завжди обділений її увагою грав або читав книжки. Дівчатам купувала нові наряди, а синові перешивала старі речі.
Але Коля не ображався, він просто любив свою маму і сестер і ще сусідку тітку Марію. Та завжди в серці зітхала: «Бідний хлопчик, при живій матері сиротою росте …»
Незабаром дівчата виросли, закінчили інститути, вийшли заміж і роз’їхалися в інші міста зі своїми обранцями. Тільки Микола сказав:
– Я буду поруч з тобою, мамо.
На той час він закінчив школу, потім технікум і залишився працювати на місцевій кондитерській фабриці інженером. Галя трохи здала, через безсонні ночі, вона стала втрачати зір. Вона потребувала постійної присутності біля неї когось. І тільки син завжди був поруч, ввечері після роботи, вони разом гуляли в парку, потім йшли додому. Коля готував вечерю, прибирав та виконував всю хатню роботу. Галя часто говорила йому:
– Ти у мене замість дочок, один єдиний залишився, – а потім, витираючи набіглі на очі сльози, шепотіла, – пробач мені, синку, не заслужила я твоєї уваги й турботи. Тобі б життя своє влаштовувати, одружитися пора, а ти все зі мною сидиш …
Коля завжди на це загадково посміхався:
– Не переживай мамо, все буде, і дружина і діти. Поняньчишся ще.
І вона прийшла, обережно переступивши поріг квартири, тиха і скромна Ліда. Галі дівчина сина сподобалася відразу ж, а через місяць Ліда переїхала до Миколи.
– Мамо, весілля ми зіграємо обов’язково, а поки нехай у нас поживе, якщо ти не проти, вона – сирота, їй йти нікуди …
Весілля зіграли через кілька місяців, приїхали доньки зі своїми сім’ями. Галя була рада, вся її велика родина була в зборі.
Ніхто з дітей не помітив, як кілька разів жінці ставало погано, останнім часом вона посміхалася через біль. Діагноз лікарі поставили невтішний – онкологія. Їй не хотілося засмучувати дітей, вона знала, що залишалося зовсім небагато. Галя дочекалася появи на світ свого першого онука, сина Миколи ..
Пішла вона з посмішкою на губах, адже поруч завжди був він, колись нелюбий, але ставший таким рідним, молодший син.