Як спадщину ділити, так всі родичі несподівано про діда згадали

Вдома мене ніхто особливо не любив. Свого тата я ніколи не бачила, бабуся померла коли мені  було 10 років, а мама ніколи показувала свої почуття. Вона вийшла заміж за вітчима коли мені було 8 років. Згодом у мене з’явився брат, центр всесвіту для моєї мами.

Я поїхала вчитись в обласний центр, шукала підробітки, а потім вирішила залишитись там жити. Грошей на окрему квартиру мені не вистачало і я переглядала оголошення про здачу кімнати. Прийнятний варіант підвернувся не відразу і побачивши його, я щодуху рвонула дивитися, домовлятися і жити.

– Проходьте, дівчино, – мене зустрів на порозі усміхнений красивий хлопець, – ось цю кімнату ми здаємо. Знаєте, у нас тільки одна умова. Ви живете і плата чисто символічна, але за це ви будете готувати на нас трьох.

Виявилося, що в трикімнатній квартирі жив Коля і його старенький дідусь у якого проблеми з ногами та з зором.

– А готувати ні я, ні внук не вміємо, – весело сказав дід Іван, виходячи з паличкою в коридор, – набридли макарони з пельменями, гірше гіркої редьки! Кажу внукові, або одружуйся, або квартирантку пошукай, щоб готувала.

Я погодилася, в гуртожитку ще навчилася  готувати різноманітні страви зі скромного набору продуктів, а плата за кімнату була і правда, символічною і смішною.

Коля був на роботі, я відпочивала після зміни й варила суп, а дід Іван розважав мене розмовами.

– Дружина моя вже рік, як померла, а ноги слабкі, – скаржився дід, – четверо дітей у нас, внуків вже 9, половина тут, в місті живуть, а ніхто доглядати за мною не погодився. Тоді я Миколу з села покликав до себе. Він мені не внук, він моєї покійної двоюрідної сестри внук, хороший хлопець.

Дід змовницьки мені підморгує. А я і сама бачу, що хороший. Через пів року ми розписалися з Миколою, за квартиру я платити перестала, а дід Іван був щасливий:

– Ось так я і знав, що ви змовилися! Ти, як двері відкрила, я відразу зрозумів – наша буде дівчина.

Але, крім нас трьох, радості наш шлюб нікому не приніс. Вперше з моменту мого вселення в цю квартиру, а пройшло вже місяців 8, прийшла старша дочка діда і його внучка:

– Ти, тату, зовсім з глузду з’їхав, – почала кричати дочка на діда Івана, – спочатку невідомо кого до себе привіз, а тепер він ще й дружину притягнув? Ти ж розумієш, що вони тебе обдурять за дві секунди. Давай, щоб в дурнях не залишитися, відписуй мені квартиру.

Протягом місяця нас відвідали всі родичі діда, включаючи й тих, хто жив далеко. Внуки вмить стали готові доглядати за старим, діти вимагали вигнати «узурпаторів» і написати дарчу. А коли діда поклали в лікарню, його молодший син навіть замки поміняв під час нашої відсутності, довелося чоловікові викликати слюсаря і паспорт йому показувати з реєстрацією. Вийшов дід Іван з лікарні й сказав:

– Везіть мене до нотаріуса, боронь Боже помру, так вони, стерв’ятники, виставлять вас на вулицю, та самі перегризуться на смерть. Ніхто зі мною жити не став, коли я один залишився, у всіх справи знайшлися. За цілий рік вперше відвідали й то після вашого весілля, щоб квартиру вимагати!

Ніяково було, чесне слово, але став мій чоловік власником квартири по дарчій діда. А через три місяці дід Іван, на жаль, пішов наздоганяти свою дружину.

Після похорону рідня влаштувала нам пекло. Вони викликали поліцію, подали в суд, прагнули довести, що ми обманом немічну людину змусили дарчу написати. Тільки середня дідова дочка, яка жила далеко в селі не полізли в цю справу, а просто попросила нас прихистити на час навчання свою старшу дочку Анну.

Мій чоловік, людина проста, тому він не відмовив. І через місяць ми зустрічали Аню. Коля сказав, що жодного разу в житті не бачив далеку родичку. Аня була яскрава і жвава дівчина. Перші дні вона поводилася дуже шанобливо, а потім почала під час відсутності чоловіка мені хамити:

– Не твоя квартирка, а братики мого, тому не вказуй, ​​де хочу, там і кидаю речі! Посуд мити я за всіма не наймалася. Ах це моя чашка? Нічого, помиєш, якось за старим мити не цуралася, знала, що квартиру заробляєш.

При Миколі вона поводилася чемно і коли я розповіла чоловікові про її витівки, він мені не повірив:

– Такого не може бути, ти перебільшуєш!

Я засмутилася і вирішила записати на диктофон всі її закиди та наші з нею перепалки. Диктофон мені й правда, знадобився, але ситуація була іншою. Одного разу я вийшла в магазин, але гаманець забула вдома, довелося повернутися, увійшла, а Аня в ванній розмовляє з мамою по телефону:

– Так, мамусю, ще ні, не ведеться, та все я зрозуміла. Розведу я їх, не переживай. Скоро цей ідіот Коля буде моїм чоловіком, а потім і квартиру на мене перепише, як миленький. Нікуди не дінеться, а потім піде слідом за нею, під паркан! Ха-ха!

Цей запис я ввечері й прокрутила чоловікові. А вранці заплаканим Аня з валізою покинула наш дім. Більше у нас немає рідні. Микола у бабусі ріс, вона вже померла, а наміри моєї мами підселити в нашу квартиру мого  брата я відхилила.

Ось так, варто було несподівано отримати спадок, як родичі показали себе у всій красі.