– Чоловіка вибирала цілеспрямованого, амбітного, націленого на кар’єру… І що вийшло в результаті? Жах!

Марія – з тих жінок, які життя своє намагаються будувати «з розумом», ретельно обдумуючи кожен крок. Це проявляється у всьому: і в великому, і в малому. Взяти хоча б заміжжя.

Красуня Марія ніколи не відчувала нестачу уваги від чоловіків і пропозиції руки й серця їй робили регулярно, починаючи років з вісімнадцяти. Проте заміж дівчина вийшла тільки у двадцять вісім – як завжди, гарненько все обміркувавши та зваживши. Тридцятип’ятирічний Максим був по-справжньому прекрасною партією: розумний, цікавий, надійний, міцно стояв на ногах, що називається, дуже перспективний. «Шлюб з розрахунку», – говорили знайомі.

Насправді це не так. Любов у Марії теж була. Проте, любов зовсім не означає – у вир з головою. Почуття почуттями, а шлюб – це відповідальність. Тут не можна приймати рішення тільки на одних емоціях …

Одружилися, і перший час жили чудово, душа в душу, єдине, що трохи засмучувало Марію, так це той факт, що Макс був завзятим трудоголіком. У будні додому приходив тільки ночувати, та й у вихідні постійно вирішував робочі питання, їздив на зустрічі, сидів за документами. Але, врешті-решт, з таким недоліком цілком можна миритися. Чоловік зайнятий справою, це прекрасно. Тим більше і віддача є – більш ніж пристойна зарплата …

У тридцять три Маргарита народила дочку, через три роки – ще одну. З перших днів першої вагітності вона сиділа вдома. Макс і далі цілодобово був на роботі, найнявши на допомогу дружині домробітницю. Але незадовго до народження другої дочки на роботі у Макса почалися проблеми. І через пару місяців після пологів молодий батько опинився на вулиці.

Втім, до повного відчаю в той момент ще було далеко: компанія виплатила пристойну компенсацію. Марія в перший час в глибині душі навіть раділа такого повороту подій. Нарешті чоловік хоч трохи побуде вдома. Друга дочка опинилася далеко не такою спокійною, як перша. Навіть при наявності золотої помічниці по господарству, зайва пара рук була дуже до речі.

Але пошуки роботи затягувалися. Чи то вік «за сорок» у цьому заважав, чи то криза, чи то просто невезіння – але реальних пропозицій від роботодавців не було. Пройшов рік, гроші закінчилися, запаси теж.

Макс, раптово зважившись, пішов і влаштувався … охоронцем в найближчий до будинку великий офісний центр. Зарплата невелика, тільки-тільки на прокорм без надмірностей, але хоч щось. До того ж і робота – мрія ледаря: сиди собі за стійкою, виписуй разові перепустки відвідувачам компаній. І графік зручний – 2/2, по 12 годин, то в день, то в ніч. Вночі так взагалі халява – обійшов будівлю, двері замкнув і хочеш спи, хочеш – в інтернеті сиди. Зміну відробив – і додому, і до наступної зміни ніяких думок про роботу, ніякої відповідальності, ніякого занепокоєння – як там, що. Чудеса! Виявляється, так буває!

Макс із захопленням розповідав про нову роботу і Марія підтримувала, впевнена, що ця ситуація тимчасова. Ну не буде ж він охоронцем до пенсії? Смішно! Звичайно, це варіант тимчасовий, перекантуватися, поки не знайдеться «справжнє» місце. У тому, що чоловік буде його шукати, Марія ні краплі не сумнівалася. Звичайно, спочатку на новому місці Макс взяв тайм-аут від співбесід – адже якщо ще й з охоронців поженуть – зовсім буде кисло. Випробувальний термін пройшов успішно, чоловіка взяли в штат, але шукати іншу роботу він не поспішає.

Спочатку все обіцяв – мовляв, так, ось зараз, завтра оновлю резюме і візьмусь за пошуки. А потім зізнався, що … іншої роботи не хоче. Макса зараз все влаштовує. Він багато часу проводить з родиною і дітьми, відпочиває і висипається, живе собі на втіху, думає, читає розумних людей, недавно почав вести блог – виявляється, в житті стільки цікавого! ..

Максим аж тепер раптом зрозумів, що за роки своєї «успішної кар’єри» буквально загнав себе. Ще трохи – і точно б зловив якийсь інсульт. Це Богу треба дякувати за те, що допоміг вчасно зупинитися, озирнутися навколо та одуматися. За великим рахунком, людині для життя потрібно дуже мало. Дах над головою і шматок хліба. Подорожі? – рюкзак на плечі та на поїзд. Навколо стільки всього незвіданого! ..

Криза середнього віку у нього, чи що? Марія в шоці. Колишні подруги, дружини товаришів по службі Макса, дивляться тепер на Марію і дітей з гидливою жалістю, як на невдах.

– Треба ж, Макс-то! Охоронець! – шепочуться подруги. – Ніколи б не подумала … Але ж подавав такі надії …

Грошей ні на що катастрофічно не вистачає. Виходити зараз на роботу самій – не варіант, старша дочка йде в перший клас, на зборах вже сказали – о 9 ранку дитину привести, о 11 вже треба забирати. Та й друга дочка маленька, до того ж проблемна в плані здоров’я, з сильною алергією, в тому числі й на ліки – віддавати її в садок Марія боїться.

Звільняти чоловіка зовсім і садити з дітьми – ну, так не хочеться зовсім. По-перше, Марію, після семирічної перерви в роботі, не чекають ніде. А по-друге, чоловік в її картині світу повинен бути добувачем. Вона шукала саме такого і саме за такого вийшла заміж. Так, іноді дружина може взяти це роль на себе – в силу виняткових обставин. Але – явище тимчасове і недовго, а не назовсім.

Жити вчотирьох на зарплату охоронця? І не два-три місяці, а постійно і це після того, як встигли звикнути до хорошого: їздили в відпустки, планували будувати дачу, так банально в супермаркеті клали в візок все без розбору, що подобається, не особливо вдивляючись в цінники … А тепер сто гривень в гаманці на сім’ю на два дні – і ні в чому собі не відмовляй. І не кисни, головне.

Розлучатися? Принца з двома дітьми та в віці вже, мабуть, не знайти, а міняти охоронця на якогось менеджера з аліментами та своїми заморочками якось не хочеться …

Значить, тягнути дітей одній? Але такого Марія не могла уявити собі навіть в кошмарному сні. Щоб ось так, все продумавши, опинитися розлученою біля розбитого корита??? Ну вже ні…

«А куди дивилася, коли заміж виходила?» – тут не актуально, люди, виявляється, з роками змінюються і ще як.

Як жити далі й що робити?