Більше ця бабуся його добротою не зловживала

Мій однокласник Вадим, з яким ми й досі підтримуємо дружні стосунки, працює на токарному заводі менеджером з продаж. У нього є дуже цікава сусідка,  бабуся років 65, живе сама у квартирі навпроти. Втім до неї періодично приїжджає рідня, тобто бабця не покинута, її провідують і їй допомагають.

Якось прийшла вона якось до Вадима і каже:

– Вадим, виручи стареньку, ти ж на заводі працюєш, у вас там можуть дублікат ключа мені зробити? А то  постійно губиться.

– Без проблем! – відповів Вадим і взяв у бабусі ключ.

На наступний день попросив колег по цеху зробити йому пару дублів ключа, а ввечері віддав  сусідці. Грошей з неї брати не став, ясна річ.

Після цього внадилася бабка до мого однокласника ключі на халяву робити. Вже не тільки для себе, але і для рідні своєї. Раз на два тижні почала приносити черговий ключ. А Вадиму з одного боку ніяково з бабки гроші брати, а з іншого – колег постійно напружувати теж якось недобре. Все ж це робота, яка грошей коштує, а зі своєї  кишені за чужі ключі платити бажання не було. Ну і вирішив він провчити бабусю – халявщицю.

Коли вона в черговий раз принесла йому ключ, Вадим попросив колег зробити особливу копію: ручку ключа зробили не у вигляді поворотної пластини, а в вигляді циліндра 5х3 см. У підсумку ключ вийшов великий і важкий. Увечері Віктор урочисто вручив його сусідці зі словами:

– Ось, бабусю, тепер точно не загубите!

Після цього випадку бабка більше не зверталася до Вадима з проханнями. Зрозуміла натяк, мабуть. Ну а що не так? У неї ж є родичі, нехай вони її забезпечують усім необхідним. Халяву, звичайно, всі люблять, але совість також треба мати.