Чому я повинен спілкуватись зі своїм сином так, щоб не образити старшу дитину дружини? В нього ж свій тато є!

Свою дружину я зустрів, коли їй було вже 30 з хвостиком, тому мене не збентежила наявність у неї дитини від першого шлюбу. Ніколи раніше не вважав це проблемою.Діти не винні в тому, що батьки не зуміли зберегти шлюб. Це я до того, що спочатку мене все влаштовувало і я, як міг, грав в татуся. Хлопцю на той час, як я прийшов в їх сім’ю, було вже 14 років і це виявилося не так просто, як я собі уявляв. Коли в черговий раз мені довелося розбиратися з його дворовими конфліктами, я згадав себе в його віці і зрозумів, що далі буде ще важче.

Коли дружина мені повідомила про те, що вагітна, я дуже зрадів. Як не крути, а власна дитина – це зовсім інша справа. Тільки взявши його перший раз на руки, я зрозумів, що таке батьківські почуття і яка відповідальність тепер лежить на мені. З прийомним сином я нічого подібного не відчував. Хоч і жили ми в одній квартирі, але близькими так і не стали. У нього є свій батько, з яким він підтримує відносини, а я так і залишився просто дядьком або чоловіком мами.

Звичайно, весь свій вільний час я почав витрачати на свого рідного сина і це почало дратувати дружину. Вона раз у раз намагається знайти мені заняття з старшим хлопцем, щоб нас зблизити. То в магазин за покупками відправляє удвох, то попросила навчити його столярній справі, то на шкільні змагання мене записала, ну і все в цьому роді. Її зрозуміти теж можна, адже вона розуміє, що старшому потрібен чоловічий авторитет, адже рідний тато не так часто дає про себе знати. Я ж, як не намагаюся налагодити з ним відносини, але нічого з цього доброго не виходить. Ну немає у мене до нього особливої ​​прихильності. Нормально ставлюся, та й все. Він уже практично доросла людина і як до нього знайти підхід, розуму не прикладу, та й не розумію навіщо. Скоро він піде вчитися далі і ми будемо бачитися не так вже й часто.

Днями купив своєму малому велосипед, так цілий вечір слухав про те, який я несправедливий. Річ у тім, старший давно мріє про нього, а я навіть не запитав перед тим, як робити такі покупки. Я начебто, ніби і не повинен це робити. Хіба я не можу забезпечити всім необхідним свого сина? У пасинка є кому дарувати такі подарунки, і я не зобов’язаний питати ні в кого дозволу на це, а тим більше схвалення. Я маю право сам вирішувати, що мені робити і як.

Дружина вже не розмовляє зі мною пару днів через те, що я так по-різному ставлюся до дітей. Тільки жінки можуть ображатися через дрібниці так довго. Може я звичайно в чомусь не правий, але любити чужу дитину, як свою, я не можу і крапка. Та й не зобов’язаний, чого гріха таїти. Як це правильно піднести дружині, щоб вона не закотила черговий скандал і просто залишила мене з цим люблю-не люблю?