Вони просто поїхали, забувши на пляжі свою дитину

Був спекотний суботній день. Оля, владнавши всі свої справи зранку, попрямувала на пляж. Живучи в курортному містечку, вона майже щодня купалася в морі. Навколо було багато народу, всі галасували, хтось смажив шашлик.

Оля працювала дитячим стоматологом в приватній клініці й  дуже любила спілкування, тому скупчення народу для неї – це ще одна можливість познайомитися з цікавими людьми. Вона постелила своє покривало на пісок, намазала на себе сонцезахисні креми та прилягла позасмагати. Погрівшись на сонечку вона вирушила купатися.

Ще тоді вона помітила дивну сім’ю. Вони добряче випили, причому було видно, що приїхали на пляж вони на автомобілі, а поруч з ними була зовсім ще маленька дитина і ніхто за ним не дивився. Оля подивилася на них несхвальним поглядом. Але що зробиш? Не будеш  дорослим стороннім людям розповідати, що добре, а що погано. Хоча Олю це пригнічувало, вона за характером борець за справедливість.

Вже ближче до вечора, коли дівчина в черговий раз пішла зануритися у воду, вона виявила, що галаслива сімейка поїхала з пляжу … але! Дитина, як і раніше сиділа і гралося в піску. Оля витріщила очі та стала нервово озиратися по сторонах, раптом вони просто змінили місце. Але ні! Їх ніде не було.

Тоді Оля акуратно порозпитувала сусідні пари, про всяк випадок, хто знає – чи не їхня це дитина. Всі негативно похитали головою. Та й навіщо питати, вона прекрасно бачила, що саме з тієї компанії одна з жінок годувала малюка бананом. Але надія вмирає останньою, як то кажуть.

Тоді Оля  взяла дитину на руки та пішла до рятувальників, щоб ті оголосили про те, що знайдений однорічний хлопчик. Як і передбачала дівчина, ніхто не відгукнувся.

– Вони просто забули дитину на пляжі! Як так? – Оля в шоці розвела руками.

До чого світ докотився, дітей як аксесуари на пляжі забувають. Поліція приїхала швидко. Оля разом з ними проїхала в відділення, склала портрет сім’ї, написала відповідну заяву і залишилася дивитися за дитиною, поки не приїдуть представники органів опіки.

Першими з’явилися у відділення батьки дитини. Вони вимагали повернути малюка ім. Поліція їх поставила на місце, дитину  їм не віддали. Але й Оля мовчати не стала і сказала все, що про них думає. Оля чомусь відчула себе вовчицею, яка захищає свою дитину. Вона сама здивувалася своєму бойовому настрою і звідки ж з’явилося це почуття, що «вона повинна про нього подбати» – теж їй було не ясно.

Потім був суд, виявилося, що це сім’я неблагополучна. Вони ведуть нездоровий спосіб життя і вже не раз були помічені у всяких скандалах. Загалом, дитину передали в дитячий будинок. І коли малюка забирала вихователь, Оля боязко запитала «а можна я буду його іноді відвідувати?».

Втім це «іноді» затягнулося на 2 роки, а потім Оля і зовсім усиновила хлопчика разом з ще однією дівчинкою, тому що своїх дітей їй все одно народити не судилося.

Ось так то! Хтось народити не може своїх дітей, а хтось забуває їх на пляжі. Дивовижна штука життя. І коли читаєш такі от історії, волею не волею починаєш вірити в ангелів, які оберігають в таких ситуаціях дітей і вчасно призводять до них потрібних людей.