-Мамо, вона і тебе виростила, між іншим. Можна було б і дати бабусі спокійно дожити свій вік у власній квартирі.

Кілька років тому я вийшла заміж. На чиюсь  допомогу  ми з Іваном і не розраховували, ні на моїх батьків, ні на його. У мене була молодша сестра, яка жили з батьками у двушці. У чоловіка взагалі ситуація була критична. Він виріс з бабусею, маминою мамою.

Тетяна Іванівна народила його, бувши незаміжня, в 16 років. Через три роки жінка успішно вийшла заміж, а сина залишила з бабусею: вітчим був категорично проти того, щоб чужа дитина росла в його домі.

– Маму я бачив раз у два тижні, коли вона нас з бабусею відвідувала, – розповідав мій чоловік, – до себе мама мене не кликала, я там був зайвим, тим більше, що незабаром у вітчима з мамою народилася моя сестра. У нас з Вікою різниця 5 років.

Після весілля ми з чоловіком вирішили взяти іпотеку, на перший внесок чоловікові грошей в борг дала мати.

– Нічого, з дітьми не будете поспішати й зумієте і борг мені віддати, і іпотеку виплачувати, – сказала свекруха, не забуваючи нам щомісяця нагадувати про віддачу цього самого боргу.

Зрештою, чоловік перепозичити гроші у друзів, щоб розрахуватися в першу чергу зі своєю матір’ю. Ми працювали, з дітьми не поспішали й до 5-ої річниці весілля у нас залишилася невелика частина іпотечного боргу. Чого нам це коштувало? По дві роботи у кожного, жорстка економія та обменення себе у всьому.

Зате за нашими розрахунками виходило, що тепер, коли іпотечний платіж знизився в три рази, завдяки частковому достроковому погашенню, ми легко можемо платити його і з однієї зарплати, якщо я піду в декрет. Дитину ми хотіли й коли тест показав дві заповітні смужки ми влаштували маленьке сімейне свято для двох. Але несподівано в гості до нас заявилася свекруха.

– Ой, а що святкуємо, – поцікавилась вона, побачивши пляшечку шампанського.

Довелося все розповісти. Новину Тетяна Іванівна зустріла, як і очікувалося, тобто байдуже.

– Я до вас у справі прийшла, – перебила вона сина, – твоя сестра виходить заміж. Їй потрібна квартира. Так що на цьому тижні ми перевозимо до вас бабусю, а Віка з чоловіком ще встигнуть зробити ремонт в тій квартирі.

Чоловік мовчки подивився на неї.

– Вона тебе виростила, – заявила свекруха чоловікові трагічним тоном, – найменше, що ти можеш зробити, це забрати її до себе.

– Мамо, вона і тебе виростила, між іншим, – уточнив Ваня, – можна було б і дати бабусі спокійно дожити свій вік у власній квартирі.

Свекруха розкричалася, наговорила синові гидот, обізвала невдячним і, сказавши, що рішення прийнято, зникла з нашої квартири.

Через три дні бабуся чоловіка в’їхала в маленьку кімнату, яку ми планували зробити дитячою. Жінка вона була неконфліктна, відразу взяла на себе обов’язок готувати їжу на всіх.

– Ну от, – поплакала бабуля в перший вечір з нами, – живеш, допомагаєш, а як стара стала, так звільни місце! Тільки й потрібна я дочці з внучкою, щоб пенсію мою забирати.

– Не плач, моя хороша, – обняв бабусю чоловік, – проживемо!

Але безпроблемним життя з нами бабусі чоловіка не стало. Тепер свекруха і зовиця вважали за можливе прийти до нас в будь-який час дня і ночі, під час нашої відсутності.

– А що, я не маю права до матері рідної прийти, – обурювалася свекруха, – і Віка може прийти, коли їй заманеться. Вона їй бабуся.

Вони приходили, проводили в нашій квартирі вечори, просили бабусю погодувати їх. Продукти ми купували самі. Так що годування ще 4-х осіб, якщо рахувати бабусю, свекруху і зовицю з чоловіком, сильно било нам по кишені. А ще почали у нас речі пропадати,  не бабусині, а наші. Дрібниці, але було дуже прикро. То ваза свекрусі сподобалося, вона забрала, поки нас вдома не було. То я біжутерії не дорахувалися, а виявляється Віка в нашій кімнаті була, типу шпалери подивитися.

А потім ми помітили, що у бабусі зламався телевізор. Без серіалів вона жити не могла, тому було вирішено купити їй новий. Він простояв рівно три дні, а потім бабуся знову попросилася подивитися свій серіал у нас в кімнаті.

– Віка приходила, плакала, що їхній зламався, – пояснила бабуся, – я їй свій і віддала.

– Бабусю, ну що ти така добра, – засмутився Ваня, – доведеться тобі діставати свою пенсійну заначку, у нас грошей в обріз, поїхали купимо тобі навий телевізор, але за твої.

– А у мене і немає нічого, – розгубилася бабуся, – Таня все забирає. Вона каже, що вам гроші на мене безпосередньо дає. Як не дає? Вона ж обіцяла!

Довелося з бабусею поговорити серйозно. Вона зрозуміла, ввечері сказала своїй дочці:

– Таню, раз ви все одно з Вікою сюди мало не щодня ходите, то я, мабуть, переїду назад у свою квартиру. Віка внучка моя, дітей у них поки не передбачається, а тут я тільки заважати буду, у Івана дитина ж скоро буде. І  пенсію мою я більше тобі давати не буду, виявляється Ваня з дружиною цих грошей і в очі не бачать.

Свекруха втратила дар мови. Віка почервоніла як рак. Повернення бабусі до свого законного житла ні в чиї плани не входило.

– Ні вже, живи тут, – сказала моя свекруха.

Вони й далі приходять, але тепер запитують дозволу. Та й візити їх стали значно рідшими, немає за чим ходити: в чужій білизні у відсутності господарів не пориєшся тепер, пенсію не забереш.

Через рік після народження дочки Каті я вийшла на роботу. Бабуся сказала, що з чоловіком моїм впоралася і з внучкою впорається. Завдяки бабусі ми погасили іпотеку. Тепер задумалися про трикімнатну квартиру, бабуся цю думку підтримала:

– Віка завагітніла, до себе кличе, хоче на мене дитинку залишити, – бабуся підморгнула мені, – але я ж не перехідний червоний прапор, раз я їм заважала, то назад уже не повернуся. У мене тут справи. Ось купимо троячку і відправлю тебе за правнуком!

Мені чомусь здається, що все так і буде.