– А тобі яка різниця? – говорив він дружині кожен день…

Петро одружився у двадцять два роки з Ніною, якій тоді тільки виповнилось 18. Вона була дуже скромною, спокійною, домашньою дівчиною. Петро був дуже запальним, самовпевненим трохи навіть егоїстичним.

У сім’ї він одразу взяв верх над дружиною: все робилось тільки після його схвалення. Ніна не пручалася: чоловік – глава сім’ї, господар, на нього у всьому можна покластися. Тільки ось інколи запитає Ніна:

– А чого так пізно?

А Петро їй відповість:

– А тобі яка різниця?

– Ну, як же, чоловік ти мені.

– Ось і знай своє місце, дружино.

Ні, Генка не зраджував дружині, просто він був занадто самовпевненим, не вважаючи за потрібне відповісти дружині так, щоб не мучилася вона питаннями.

Попросила сестра в борг грошей. Петро дістав їх загальну заначку і дав сестричці. Ніна кинулася, а грошей немає:

– Петре, а ти куди гроші витратив?

– Тобі яка різниці?! – Коли віддадуть гроші, на місце поверну.

Запитає Ніна, що там у нього на роботі відбувається, а у відповідь:

– А тобі-то яка різниця, йди геть кухнею займайся.

Задумав Петро машину поміняти, Ніна хотіла обговорити з ним, яку марку брати.

– Яка тобі взагалі різниця? Ти ж в них не розбираєшся, все одно я тебе вожу.

І так майже двадцять років прожили. Петро в домі господар, а Ніна без права голосу. І всі ці роки часто чула від нього:

– Яка тобі різниця.

Син уже виріс, в інститут вступив, а Петро сам собі на умі: всі питання вирішував майже без згоди дружини. «А чого у неї питати, – думав він, – нехай каструлями займається, – яка їй різниця».

Було вже Петрові за сорок, коли Ніна тихо і спокійно запропонувала розлучитися. Петро ледь дар мови не втратив від такої пропозиції: вона все життя покірної була, ні в чому не мала потреби, він забезпечував, – що їй не вистачає.

– Чого це ти раптом надумала? – закліпав очима Петро.

– А тобі яка різниця? – таким же байдужим голосом сказала Ніна, як всі ці роки відповідав їй Петро.

– Як яка різниця ?! – розлютився він. – Я ж твій чоловік, давай поговоримо.

– Я все життя намагалася поговорити, тільки ти не чув, ти ж господар, ти добувач, а я так – прислуга, яка мені різниця.

Ніна розлучилася з Петром і жодного разу не пошкодувала. Ось тільки дивувалася потім, як стільки років прожила з чоловіком, який ніколи не зважав на її думкою і бачив в родині тільки свою власну значимість.