Чому деяким жінкам так подобається страждати та бути жертвами?
Коли жінка сидить біля телефону, закинувши всі свої справи, в очікуванні дзвінка, вона вже поводиться, як жертва. Або, припустимо, чоловік ображає, принижує жінку ще на початку відносин. Вона збирає подруг і зі сльозами розповідає їм, як їй важко, як багато вона переносить. Запитує у дівчат поради, як їй налагодити відносини.
А що там налагоджувати? Тебе вже не поважають. Ти сподіваєшся, що повага раптом прийде з часом? З якого дива? Ти показала, що з тобою так можна. Він, звичайно, теж не ангел, тому що бачить твою залежність і впивається владою, але п’ятдесят відсотків відповідальності у відносинах – на тобі. Ти не вмієш тримати свої кордони. Ти не пояснила чоловікові і не показала своєю поведінкою, як з тобою можна поводитися і як не можна. А все тому, що страшно втратити.
Як думає жінка? “Якщо я зараз покажу своє незадоволення, він піде. А як я буду однаааа? Я більше нікого не зустрінуууу”.
Якщо ти залишишся з ним, то точно не зустрінеш. Тому що твій світ перетвориться в вузький коридор, в кінці якого тільки один вихід – в мучеництво. І це не святе мучеництво заради великої мети, це чорт знає який коктейль з бруду, принижень і сліз. І краще не буде. Поки ти не змінишся.
Звідки в жінках цей панічний жах, що якщо не він, то більше ніхто? Це наша генетична пам’ять, чи що, спливає у відповідний момент? Як під час війни, якщо втратити годувальника, то “бабська самотність” назавжди? Адже і у чоловіків є це переконання, що їх в три рази більше, ніж нас.
Це зовсім не так. Реальна перевагу в кількості жінок над чоловіками починається після 30 років і то не катастрофічна – всього на десять відсотків.
З власного досвіду скажу: з шести чоловіків в моєму оточенні тільки один одружений. Вони так само розлучаються, як і ми, і їм так само непросто знайти пару, як і нам.
Багато жінок бояться матеріальних труднощів, особливо, якщо перебували у фінансовій залежності довгі роки. Мила, я тебе вітаю! У тебе є шанс стати дорослою. Варіантів небагато, насправді. Знаєш, як кажуть, “краще болісний кінець, ніж муки без кінця”? Ось і вибирай.
Є ще один страх. Точніше, не страх, а жаль. “Я ж в нього стільки вклала” . Я розумію цей страх, сама з ним зіткнулася. Коли ми в стосунках, ми взаємно щось даємо один одному. А потім дуже шкода це залишити. Тому що виходить, що ніби як в стосунках і сенсу не було – мої інвестиції прогоріли. Якщо ставитися до цього саме так, то можна тільки через минулі інвестиції продовжувати вкладати нові. Це, як мінімум, нерозумно. Зрозуміло, що доходу немає, але вирішуєш вкладати ще з надією, раптом все повернеться.
Чудеса, звичайно, трапляються. Але вони тому й називаються чудесами, що відбуваються з імовірністю, близькою до нуля. Тут треба один раз у своєму житті вирішити, що все, що ти робиш, ти робиш для себе. Ти вкладаєш тільки в себе. Це твої навички вибудовування відносин, ти робила щось для свого комфорту, ти навчилася надихати. Ти все робила для себе. Ці вкладення обов’язково повернуться щастям в майбутньому.
Треба вчитися не прив’язуватися (ні морально, чи не матеріально) так, що не відірвати. Було – і пройшло. Буде ще краще. Завжди буде хтось інший. Якщо ти виростеш психологічно і духовно, то і новий партнер буде іншим.
А що стосується кордонів … У тому, що роль жертви для тебе рідна і єдино можлива, є багато причин. Недолюбили батьки, недодали тобі тепла і ласки, не пояснили, що робити добре і що погано. Вся культура і суспільство навчили тебе бути “хорошою дівчинкою” і ти несвідомо намагаєшся заслужити любов.
Все, тепер ти знаєш, що відбувається. Витягуй назовні свої страхи, подивися їм в очі. Ти нічого не можеш зробити зі своїм минулим, але ти точно можеш зробити багато зі своїм теперішнім. Коли ти прощаєш його після образ, коли ти біжиш миритися після того, як він зробив тобі боляче (найчастіше навмисно), коли ти дозволяєш йому не рахуватися з твоїми інтересами, ти поводишся, як наркоман. Припала до тіла, пошкодувала, поцілувала, отримала свою дозу – на хвилину стало легше, відпустило. Але найстрашніше, що це раз по раз руйнує тебе зсередини. Ти втрачаєш самоповагу, ти стаєш ганчіркою, ти забуваєш, куди йшла і чого хотіла – ти втрачаєш відчуття себе.
Зупини це. Зусиллям волі зупини. Вона точно десь є у тебе, хоч ти і забула про це. Ти будеш плакати, страждати, тебе буде ламати. Але коли ти це переживеш, ти станеш вільною. У мене були свої способи впоратися з цим, ти знайдеш свої. Але ти впораєшся. У тебе немає в запасі трьох життів, щоб пожертвувати цією заради хвилинних насолод. Ти тільки подумай, що з двадцяти спільних років у тебе можуть бути тільки кілька місяців щастя. Бог точно дав тобі життя не для того, щоб ти спустила його в унітаз.