Поки у нас були гроші, ми були потрібні всім, а коли у нас сталась біда, то…

Ліда з Романом познайомились коли їм було 20 років, вони навчались в одному інституті. Через рік вони одружилися. Практично одразу після весілля вони зайнялися своїм власним бізнесом. Ліда все життя мріяла стати кондитером, починала з того, що ще в період старшої школи пекла для знайомих тортики на замовлення. Після одруження чоловік вирішив втілити її мрію в реальність.

Влізли в кредит, зняли приміщення, все оформили, закупили найнеобхідніше обладнання і почали працювати. Спочатку ледь-ледь вистачало на оренду і кредит, але поступово справа пішла. З’явилися постійні клієнти, замовлення посипалися. Незабаром і кредит віддали, і приміщення викупили.

Відразу, коли вони тільки починали, Ліду діставали проханнями зробити тортик по тому, чи іншому родичу. Зрозуміло за безкоштовно.

– Я вже мовчу про свої сили та час, але навіть продукти для нас в той час були дуже дорогими, а рідні не розуміли цього. Іноді на такі безоплатні подарунки для родичів просто не було грошей. Доводилося просити заплатити хоча б за продукти, за собівартістю. – згадує Ліда.

– Ну ти даєш, – кричала зовиця, – для сім’ї зробити не можеш, дереш великі гроші. Я вже обіцяла своїй начальниці тортик на ювілей! Жадібна ти, Ліда, як мій брат з тобою живе!

– Ти для Марії Іванівни тортик не можеш зробити, – обурювалася свекруха, – вона ж моя найкраща подруга! Мій син тебе одягає і годує, а ти з його матері гроші просиш?

І все в цьому дусі, а коли бізнес став розвиватися торти та тістечка для рідні, їх друзів і знайомих і зовсім стали чимось само собою зрозумілим. А крім цього, рідня почала вимагати й грошей.

– У сестри ремонту у квартирі не було 100 років, тобі що, важко допомогти? – наполягала мама.

Та не важко, просто сестра з чоловіком у вихідні звикли по ресторанах шастати, у відпустку влітку за кордон літати, могли б і відкласти на ремонт. Ліда з чоловіком у відпустках давно не були та й у квартирі у них було зовсім не розкішно: всі гроші вкладали в справу.

– Дядя Вася ногу зламав, потрібна операція, – заявляла свекруха синові, – давай грошей, ти у нас в родині найбагатший.

Син пояснював, що вільної суми немає, а Ліді треба їхати у Львів, на курси, щоб розширити асортимент.

– З жиру ви скаженієте! – був одностайний вирок рідні.

І вони давали і на дядю Васю, і на двоюрідну тітку Віру, і на сестрин ремонт, і на нову машину племінника.

– А потім у нас біда трапилася, закоротило проводку, дороге обладнання вийшло з ладу. І так криза, а тут ще й збитки шалені. А свекруха дачу зібралася купувати, на яку ми їй гроші й дали. Чоловік до матері: відклади покупку, через рік придбаємо ще кращу за попередню, нам терміново треба! Свекруха відмовила, сказавши, що ці гроші ми їй віддали, значить, вони її і вона хоче дачу в цьому сезоні.

Роман тільки руками розвів. Зверталися за допомогою і до зовиці й до інших родичів, яким допомагали активно. Ніхто сім’ї не дав ні копійки. Але ж просили в борг і віддали б відразу, як знову робота пішла.

– Ми викрутилися, знову влізли в кредит, але я сказала, що більше нікому ні копійки я не дам даром і не позичу. Тому що брати всі були мастаки, а, коли нам важко було ні в борг не дали, ні своїх боргів не віддав ніхто. Але ж у нас і мій брат на машину позичав, і сестра двоюрідна на нові меблі. Без розписок боргових, ми ж рідня. Але всі удали, що ніхто нікому нічого не винен.

Чоловік Ліди, який дійшов у ті дні до серцевого нападу, дружину підтримав.

– А через пів року свекруха заявилася. Дай, каже, синку, грошей. У сестри твоєї дочка заміж виходить. Ви багаті, ви повинні заплатити за весілля, а заодно і навчання майбутнього зятя на платному відділенні. Негоже, щоб у нас зять був неуком!

Ліда з Романом твердо сказали «ні».

Що тут почалося! Тільки ледачий їх не соромив. Приходили, приїжджали, дзвонили навіть ті родичі, про існування яких вони й не підозрювали.  Рідній же племінниці відмовили. Погрожували, мовляв, потрапите в біду ми вам теж не допоможемо!

Але ж не допомогли, жоден з таких совісних родичів! Так що тепер і живуть без рідні. Власне, різниці не помітили. Тільки грошей істотно більше стало. Адже взаємодопомога і родинні стосунки в цій родині були дуже однобокими.