Чоловік зник дізнавшись, що в нього народилась дочка, а його маму вона боялась…
Уляна і Віктор познайомилися на кладовищі. Дівчина в той день ховала свою маму, а хлопець – батька. Горе об’єднало молодих людей, вони підтримували один одного, часто зустрічалися і незабаром зрозуміли, що відчувають симпатію один до одного.
Уляна злякалася своїх почуттів, вона не бачила себе дружиною Віктора. Він був з багатої родини, а вона – проста сільська дівчина, без батьків і житла. Маленький будиночок в далекому селі, який дістався Уляні після смерті матері, не мав ніякої матеріальної цінності, та й жити в ньому було вже проблематично і, в цілому, не мало сенсу – село пустувала, оскільки роботи не було, вся молодь переїхала в місто, залишилися тільки старі, котрі доживають свій вік. Ось і Уляна з мамою останні роки жили, знімаючи кімнату, в місті, щоб заробляти собі на життя.
Але Віктор був наполегливий, він зробив своїй дівчині пропозицію і привів її знайомитися зі своєю мамою. Лариса Євгенівна, майбутня свекруха Уляни, була жінкою дуже суворою. Вона тільки недавно відійшла від втрати чоловіка і почала заглиблюватися в його бізнес, щоб не втратити гроші й статус. Син не хотів займатися родинним бізнесом, та й не вмів, в Віктора була творча професія, яка йому дуже подобалася.
Такий збіг обставин наштовхнув Ларису Євгенівну на думку, що їй потрібен внук, якому вона передасть сімейний бізнес. На майбутню невістку Лариса Євгенівна відразу подивилася з якоюсь підозрою, але її не збентежила бідність дівчини, вона навпаки вважала це плюсом, вирішивши мотивувати Уляну грошима для здійснення своїх задумів.
Віктор заробляв небагато на своїй творчості, тому Лариса Євгенівна була впевнена, що все в її руках. Вона зробила гарне весілля синові, поселила молодих у своєму особняку, намагалася не лізти в їхнє життя і допомагала матеріально. Але, коли Уляна повідомила про вагітність, сказала: «Народиш дівчинку, залиш в пологовому будинку. Мені потрібен внук, спадкоємець!»
І син, і невістка остовпіли від такої заяви, але промовчали, сподіваючись на те, що мама змінить свою думку, якщо раптом народиться внучка. Як на зло дитина не показувала свою стать до самого народження. Уляна нервувала.
Але найстрашніше сталося потім, після пологів. Коли на світ з’явилася дочка, Уляна відчувала себе найщасливішою на світі, їй не хотілося думати про свекруху, вона просто милувалася своєю принцесою та уявляла, як її дочка бігає в рожевих сукнях. Розмова по телефону з чоловіком повернув Уляну в реальність.
Віктор, безсумнівно був радий дочці, але він не знав, як сказати про це матері. Пообіцявши передзвонити після розмови з Ларисою Євгенівною, новоспечений батько пропав …
Уляна не могла додзвонитися до нього всі три дні в пологовому будинку і на виписку за нею з донькою Віктор теж не прийшов. Дівчині нічого було робити, як поїхати на таксі в будинок свекрухи. Сльози текли у неї без зупинки, Уляна думала, що Віктор зрадив її …
Поки вона стояла, не наважуючись натиснути на дзвінок, брама відкрилася сама. Перед Уляною стояла Лариса Євгенівна і теж плакала. Вона обняла невістку і нерішуче протягнула руки до новонародженої онучки зі словами: «Пробач мені … пробачте …»
Виявляється, після того, як Віктор повідомив матері про народження дочки, трапився скандал. Віктор сів у машину і поїхав. Він сильно нервував і не впорався з керуванням автомобіля, сталася аварія. Віктор перебував у лікарні й був в комі.
Лариса Євгенівна сильно перелякалася за життя сина й усвідомила те, що накоїла. Це змусило її змінити своє ставлення до внучки, попросити вибачення і прийняти дівчинку у свій дім.
Віктор поправився і теж пішов на компроміс з матір’ю, став приділяти сімейному бізнесу увагу і час.