– Платити за те, що мені не потрібно, я не буду принципово! Навіть якщо всі скинуться. Я не всі! І справа тут не в грошах зовсім. Просто мені цього не треба!

У Наталі велика родина: троє дітей дошкільнят,  чоловік, який багато працює і приходить додому вже в ночі, а йде рано вранці – його майже й не видно. Звісно, чоловікові доводиться непросто, але  ця сім’я спростовує міфи про те, що багатодітні – це малозабезпечені, а щороку плодяться тільки жебраки та алкоголіки.

Вони більш ніж забезпечені. Дві машини, хороша чотирикімнатна квартира в новобудові, та ще в непоганому районі столиці – вже це говорить багато про що. Наталя не працює, сидить удома з дітьми, хоча у неї напохваті дві няні, які приходять позмінно, плюс окрема жінка для прибирання квартири. Загалом, живуть щасливо і копійки не рахують.

Нещодавно в домі, де живе Наталя,обікрали дві квартири. Господарі їхали на відпочинок, повернулися – а там все пропало: техніка, коштовності, хороший зимовий одяг, картини. І звісно, як часто буває – ніхто з сусідів нічого не чув і не бачив. Ну новобудова, що вже там. Тільки в’їхали, ще не до кінця обжилися. Нікого не здивує ні вантажівка з речами біля входу, ні слюсар з інструментом, який копається у чужих дверях. Сусіди ще один одного толком не знають.

Всі, звісно, шоковані, з переляку вирішили під’їздом скидатися на консьєржку. Хоч якась гарантія. До того ж і місце в холі на першому поверсі є, і дві бабульки відразу ж знайшлися, готові сидіти позмінно, та й сума, розділена на стільки квартир, виявилася цілком посильною навіть пенсіонерам і малозабезпеченим, які, до слова сказати, перші проголосували за консьєржку. А то ось так поїдеш в гості, а приїдеш – у тебе вже голі стіни.

Бабульки-консьєржки милі, сумлінні, балакучі. Квіточки розвели в холі, серветочки, з усіма вітаються, допомагають в ліфт коляску закотити – мила справа. Загалом, весь під’їзд майже погодився на консьєржок без слів – і тільки Наталя встала в позу.

– Мені це не треба. У мене весь час хтось вдома, або я, або няня, або домробітниця. Платити я не зобов’язана, а значить, не буду. За квартиру плачу і досить. Хто боїться злодіїв – нехай ставить квартиру на сигналізацію і платить сам. Потрібна вам консьєржка – наймайте самі. Без мене. Мені  не потрібна.

Вперлася – і ні в яку. Вже до неї й так, і сяк – мовляв, всі погодилися, всім зручно, дивіться, як добре стало, в під’їзд приємно зайти. І була б ще сума серйозна, можна зрозуміти, а так – ну копійки для неї. Смішно. Намагалися вже і до чоловіка її підійти, зустріти його рано вранці. Він здивовано знизав плечима і сказав, що всіма побутовими питаннями займається дружина, у неї й гроші, типу, розмовляйте з нею. У нього готівки немає, все на картках, таку дрібницю він знімати не буде …

А Наталя пішла на принцип – мені, мовляв, ваших консьєржок не треба, і все. Тепер через Наталю і ще три квартири, мешканці в які ще просто не в’їхали, сусідам доводиться скидатися на кілька десятків гривень більше. Для пенсіонерів, наприклад, це відчутно, але нічого не поробиш.

А ви зустрічали таких принципових? З одного боку, дійсно, людині послуга не потрібна – має право її не оплачувати, до того ж це ініціатива мешканців під’їзду – хіба мало, що вони завтра придумають. Може, камін з канделябрами і кришталеву люстру в холі. А з іншого боку – ну раз всі вирішили й скинулися, йти ось так на принцип – не дуже красиво? Тим більше коли мова про смішну суму, яка абсолютно не грає ролі в бюджеті. До того ж всі тепер ще й пальцями показують, хихикаючи.

Ви б стали наполягати, наживати собі ворогів, ставити себе в таке становище – на місці Наталі? Або віддали б гроші й не морочилися? Як правильно?