Я все ще вірю, що тато забере нас додому…
Повна сім’я у мене була тільки в ранньому дитинстві. Коли мені було три роки, мама померла при пологах, а у мене з’явилась сестричка Ліда.
Татко виховував нас один. Я навіть не буду розповідати про те, як йому самому було важко. Батьки у нього померли дуже рано, а мамина рідня його не прийняли. Допомоги не було від кого чекати. Він був і татом і мамою для нас одночасно. Готував так собі, скажу чесно. Зате читав книжки вечорами й завжди грав з нами від душі. Все було б добре, якби не одне АЛЕ …
Ми були єдиним багатством тата. З роботою йому вкрай не щастило. Нікому не потрібен працівник, якому потрібно постійно йти швидше з роботи. А тато нас любив і завжди приходив в садок вчасно, щоб ми останніми там не залишалися. Він всяко намагався згладити для нас втрату мами. Я бачила, як він плаче вечорами, скупі чоловічі сльози проступали крізь мудрі великі очі. Він часто сидів мовчки й про щось думав, вдаючи що читає газету. Але я-то бачила, я знала – він сумує за мамою, думає про неї.
Сама я маму не пам’ятаю, була маленькою, але судячи з їх щасливих облич на фотографіях, вони один одного дуже любили. Мені дуже не вистачає мами і я дуже переживаю за татка. Він часто не встигав прибрати удома, ми з Лідою бігали по квартирі голяка, іноді могли розгромити квартиру. Хтось із сусідів поскаржився на тата в органи опіки.
Того вечора тата не було вдома, він пішов у справах. У двері постукали. Ми з Лідою якраз добряче постарались і перевернули весь дім. Я відкрила двері і жінка з суворим поглядом запитала батька.
– Татка зараз немає.
– Одягайтеся, ви їдете з нами.
– Марія Іванівна, допоможіть дівчаткам – жінка вказала на сусідку.
Нас одягли й забрали, жінка з сусідкою залишилися чекати тата. Судячи з розмови, я зрозуміла, що буде якийсь суд і нас хочуть залишити в дитячому будинку.
– Не давай мене нікому, тату … – закричала Ліда.
Я швидко смикнула сестру і попросила мовчати, щоб не зробити татові гірше.
Я вірю, що тато нас забере додому…
Сьогодні пройшов вже рік, а тато все ще доводить у судах, що може виховувати нас самостійно. Ліда трохи заспокоїлася, все частіше грає з дітьми з дитячого будинку. А я чекаю, чекаю на тата щовечора біля вікна і сподіваюся, що саме сьогодні, в цей вечір він прийде за нами.