– Ти повинна допомогти брату, а розписку в нотаріуса у родичів не просять…

У своїй сім’ї я була не бажаною дитиною і моя мама не приховувала цього. Тато помер, коли я була в другому класі. Він був єдиним, хто мене любив.

У мене є старший на чотири роки брат, заради якого мене мама змушувала всім поступатись.  З дитинства я ненавиджу  слова «ти повинна» і «ти зобов’язана». А ще я з дитинства мріяла побувати в Парижі. Не просто мріяла, я ним марила – найромантичнішим містом у світі. Рідні тільки сміялись з мене.

Мама не хотіла, щоб я вчилась, намагалась відправити на роботу після школи, але я вступила на бюджет, переїхала в гуртожиток і знайшла підробіток. я сама себе утримувала і навіть потроху відкладала на свою мрію.

Зараз я вже доросла жінка. Вдень я сиджу в офісі й перебираю папірці, вечорами вожу в таксі жінок і дітей. У своїй орендованій кімнаті я тільки ночую. Живу я у квартирі з господинею – самотньою жінкою, покинутою власними дітьми. Вона давно все зрозуміла і все усвідомила, але її сини не хотіли знати свою матір. Тому до мене вона ставилася так, ніби намагалася перенести свою любов до дітей: жаліслива жінка лаяла мене за моє харчування всухом’ятку і підгодовувала супчиками та кашками. Живу я з нею 4 роки і з’їжджати не планую. Наше близьке знайомство зіграло свою роль, і з часом вона знизила мені ціну за оренду до зовсім символічної. Тим самим вона наблизила мене до моєї мрії – Парижу. Вона єдина підтримує мою мрію.

Мама живе з моїм старшим братом, його дружиною та їхніми дітьми. Брат систематично йде в загули, гуляє на зібрані гроші – вони намагаються назбирати на квартиру, потім повертається до дружини та вимолює прощення. Мама не дуже любить дружину брата, та і я теж не особливо добре до неї ставлюся: вона надто добра і м’якотіла, брат постійно витирає об неї ноги, а вона і задоволена. Останній раз в загулі братик був пару років назад, тому деяка сума у ​​них була. Як сказала задоволена мама:

– Ще трохи і їм вистачить на внесок по іпотеці. Нарешті вони з’їдуть! Я подумки пораділа за брата – характер у мами далеко не цукровий і я впевнена – варто їм з’їхати, як відносини з дружиною відразу налагодяться.

– А в тебе як? Як Париж? – поцікавилася мама. – Скоро, ще кілька місяців і мрія збудеться! – я не втрималася і похвалилася, ой язик мій – ворог ще й який!

Через пару днів я дуже пошкодувала про свою відвертість. До мене прийшов брат з дружиною. Вони вручили мені постер із зображенням Ейфелевої вежі та радісно зареготали:

– Тепер ти завжди будеш в Парижі!

Я подякувала гостям, запросила їх на кухню. Моя господиня тут же звідтивийшла:

– Не буду вам заважати, аж надто рідко до Тамари гості приходять.

Слово за слово і мета візиту була позначена: гроші. Мої кровно зароблені,  я повинна була віддати їх банку заради того, щоб брат і його дружина влізли в іпотечну кабалу.

– Ми все повернемо, чесно-чесно! До копієчки! – гаряче запевняв мене брат.

Розлучатися з мрією я не хотіла. Але і не допомогти близькому родичу, я не могла. Прекрасно знаючи як живуть платники іпотек – колега на роботі з іпотекою, третій рік в одних і тих чоботах ходить, я попросила щоб позика була оформлена у нотаріуса, з чітко прописаними термінами повернення.

– Ти мені не довіряєш? – схопився брат. – Як ти можеш думати, що я тобі не поверну?

У братові я була впевнена і то не повністю. А ось його дружині я не довіряла ні крапельки. Загалом, брат пішов, прихопивши дружину і серйозно на мене образившись. До загальної істерії приєдналася і мама:

– Ти повинна допомогти братові! Нікуди твій Париж від тебе не дінеться. Давай, привозь гроші. І яку ти там розписку у нотаріуса вигадала? Припини дурниці говорити, родичі так не роблять.

Ми живемо в дуже жахливому світі. Вірити не можна нікому. Я не розуміла, чому моя пропозиція оформити позику офіційно викликав таку бурю емоцій? Адже якщо людина дійсно збирається все повернути, то договір його НЕ обурить. І я сама, якби збиралася зайняти, наполягла б на офіційному оформленні мого боргу – щоб позикодавець спав спокійно.

Засудила мене не тільки мама, але і бабуся. Дізнавшись про жадібну внучку, що вимагає з власного брата розписку у нотаріуса, бабуся забрала брата і його сім’ю жити до себе, заповівши їм квартиру. Так що, можна сказати, я допомогла брату вирішити квартирне питання. Правда, своєрідно допомогла.

А ось спілкуватися зі мною ніхто не хоче – я безсердечна і скупа, не варта спілкування з членами моєї сім’ї. Адже так не заведено, треба вірити родичам. Так що я тепер – ізгой. Але ізгой, який через тиждень приземлиться в Парижі та буде гуляти по Версалю і Єлисейських полях.