Від хороших дружин не йдуть. Вона сама винна

Я почала зустрічатись з Петром, безмірно в нього закохалась. Молодий, красивий, доглянутий.

Іноді він залишався у мене на всю ніч. Я навіть не підозрювала, що він одружений. І не просто одружений, а багатодітний батько. Виявилося, у Петра два сина і дочка. Старшому – вісім, середньому – п’ять, а дівчинці – два з половиною рочки. Коли я дізналася про це, мене ця новина на кілька хвилин приголомшила. В голові не вкладалося, як таке може бути. Людина має дружину, трьох дітей і при цьому гуляє. А хто виховує? Там же два хлопчика, їм потрібен батько.

Петро пояснив легко і просто: «Живемо великою родиною за містом. У двоповерховому будинку. Тесть ще міцний старий, відставний військовий з хорошою пенсією. Займається будинком і внуками. Обіцяє виростити з них справжніх мужиків, захисників Вітчизни. Я на других ролях, номінальний батько. Здається, сини діда люблять більше. А дочка завжди з дружиною і тещею ».

Правильно. З Петра який захисник? Він і в армії не служив – школа, інститут, офіс. По жіночій лінії він – так, фахівець. Це у нього природне. У ньому тече іспанська кров і грузинська, але половина все-таки слов’янської: російської та української. Його прабабуся ще дитиною була вивезена з Іспанії в СРСР, в 1937 році. Її батьки були комуністами, учасниками Громадянської війни, не нашої Громадянської, а своєї – іспанської. Прабабуся Юліана так і залишилася в СРСР, а потім в Україні. Вийшла заміж за грузина, народилися діти. Померла 2010 році. Так що Петро – гарячий чоловік.

Якби не був гарячим, у вісімнадцять років не одружився б і в дев’ятнадцять не став би татом. З дружиною він познайомився ще в школі, а як став повнолітнім, відразу на ній одружився. У законному шлюбі дев’ять років. Його дружина – єдина дочка у батьків.Тому така опіка. Тому живуть всі разом. Бабуся, теща Петра, відомий і найдорожчий в місті фахівець по зубах. Гроші гребе лопатою. Сім’я ні в чому не має потреби.

Історія забавна, але я, хоч і не іспано-грузинських кровей, але розлютилася. Послала його, прямо в їх великий будинок: до тестя з багатою тещею, до дружини, до дітей. Він на коліна переді мною. Люблю тільки тебе! Типу, дружину більше не люблю.Нещасний. Не гони. Умовив. Зустрічалися, як і раніше, але на душі було неприємно. Бути коханкою одруженої людини прикро. Думаєш іноді: «А ти хто взагалі? Вільна дівчина?Законна дружина? Ні, коханка. Жінка без статусу ».

Одного разу я вирішила виплеснути свою накопичену образу. Прийшов до мене багатодітний батько, а я його розвернула і сказала: «Все, вистачить. Я так не можу. Або-або. Приму тільки назавжди або ніколи ».Він пішов, а ввечері повернувся з валізою і показав копію заяви на розлучення.

Мене, як розлучницю, вирахували майже відразу. Дзвонила стоматолог. Голос менторський. Соромила. Я вже давно не червонію від сорому. Життя відучило. Та й не соромно мені було від її слів. Нічого ганебного. Якщо чоловік розлюбив, йому що – весь вік жити з нелюбою і мучитися? Зараз інші часи. Людська свобода понад усе. Навіть президенти розлучаються. Петро говорить, що нарешті-то він став по-справжньому щасливим. Ні нав’язливих опікунів і вчителів. Ніхто не вчить життя. Він щасливий зі мною, йому зі мною добре і мені теж. Скоро ми одружимося. Не коханка буду, а законна дружина.

Іноді, правда, приходять думки про те, що я-то щаслива, а вона як там, його колишня. Може побивається, плаче ночами в подушку. Але я намагаюся гнати такі думки. Сама вона винна. Від хороших дружин не йдуть. Значить, не вміла любити. Від мене б чоловік не пішов до іншої.